Александр Ульянов - Перли і свині

Ці релігійні циркові вистави нагадували Риті реакцію натовпу на смерть. Удар кулі сорок п’ятого калібру, що розніс на друзки голову китаянки, стікаюча густа рідота – народу все більше і більше. Вона не відчувала страху, а навіть втіху від того, що прийде момент, коли вона втече звідси, звідусіль втече. Вже у десятилітньому віці вона написала до зошита: «Вони дають уроки моралі, будучи самі аморальними». І от, коло за колом, збираючи милостиню, вона все більше і більше думала про все це. Та і про інше думала: втеча може бути з тюрми, із закритої зони, а з резервації кульки планети Земля – річ неможлива; але юність переконувала її в іншому. На небі тріскали зорі, місяць уповні, а вона, затиснувши пальці між коліньми, дивилася у глухий чорний простір, прошитий скалками зірок.

Що не кажи, Абрахам Лі мав хист. Він, хоч частково, а вилікував сина мера від наркоманії. Вийшло так, що після цього чорт звалив хлопцю на голову інший гріх, може, ще страшніший: тепер синок мера уподобав содомський грипок і проводив час у безпробудному пияцтві, поглинанні всіляких страв та шампанського «Кристал». Але усі знали – Абрахам Лі таки вилікував його. Благі наміри ведуть у пекло – колись вошивий хлопчисько з Чорного континенту підійшов надто близько до своєї мети.

Абрахам Лі котив у шестисотому «мерседесі» до мерії. Поважний, він спостерігав з висоти свого лету, бачив, як перед ним розсувалися карти будівель і кварталів; сталеві нитки метрополітену різали місто на шматки. Так і він розпанахає його, як весільний чи різдвяний торт, щоправда, в ніякі свята і святця Лі не вірив. Спаситель лише був гарним малюнком для нього у Володимирському соборі. Естет і в Африці естет.

Містом стояв ванільний туман, з якого велетенські ракоподібні будинки виривалися, як щербаті зуби дракона. Місто на сьогодні втратило люмінесцентне сяйво починаючої пройди. Місто тремтіло у ртуті повітря, зовсім невисокого, наче втратило гравітацію. Лі здавалося – доторкнися міста рукою, і воно розсиплеться, як кубики або карти для покеру. Скоро прийде час, і він повірить, що це може бути так насправді. Він повірить у вірність невірного.

Як людина, що зазнала багато лиха в своєму житті – здебільше зі своєї норовливої або, треба сказати, паскудної вдачі, – Абрахам Лі ненавидів жеброту, панічно боявся знову спуститися до низу. Маючи хисткий розум, він скористався наївністю і глупством людським. Головне, щоб повірили, а там воно саме піде. Так помалу виростало Братство спасіння.

А потім – дзвінок Мусія, що перевернув і без того перешкереберчене наше життя. Мусій хихикав на тому кінці дроту: зараз прийдуть усім нам кранти, а якщо не нам, то Абрахаму точно, все у мене на флешці, все на флешці, старий. Приїду і розкажу потім, ага, о’кей. І ось ми на дачі і розглядаємо кольорові картинки життя Абрахама Лі, правої руки президента і лівої – мера. Спочатку це мене не вразило. Я відмахнувся від усього, але Мусій підготував інший формат: педофілія з асфіксією. Харчове діло у нас, але пахне довічним. Алі – хлопчик десяти років, араб чи не араб, відсмоктував у дяді Лі, нишпорив по кватирках, виносячи потрібне і непотрібне барахло. Ось так. Під час оргазму Абрахам Лі просто загриз його.

Рита з Лі були вхожими у світські салони, і її часто приймали за його дружину або наречену. Екзальтовану, блискучу. Вхід нам туди був заказаний. Хіба що підносити кельнерам таці. Але Мусій, в’юнкий єврей, затягнув шефа до вбиральні в якихось термінових справах і прокрутив ролика від початку до кінця. Похитуючись на носаках, з руками у брюках, Абрахам Лі мовчки дивився. Він усміхнувся, а потім витягнув револьвер двадцять п’ятого калібру. Але смерть минула Мусія. Гадюка не може убити панцерника. Куля розірвала тканину на піджаку і пройшла під шкірою.

– Ось і все, – почулося позаду. Абрахам Лі обернувся і побачив Риту, що все знімала на кінокамеру. – Ось і все, – повторила вона.

Так ми заснували могутню мультимедійну компанію. Абрахам Лі щез, гадаю, ненадовго, але всі бажали, щоб його зжер бродячий пес живцем і з теплими кишками.

Кохання – це кохання. Жінку кохають, а люблять смажену свинину, – так заявив Ізраїль Бек, добре хильнувши з горла віскі. А потім вийшов на двір – швидше, відлити і заночувати під теплим вересневим сонечком у купі з гнилим листям, а прокинутися з відмороженими вухами. Ми лишилися удвох. Рита стягнула светр через голову. Її трохи обвислі груди вистрибнули нагору. Соски стриміли і взялися прищиками. Ми лягли, тримаючись за руки, на ліжко, не відриваючи очей. Ми цілували одне одного з ніжністю, без дикої тваринячої похоті. І лише тоді, коли я увійшов у неї, вона застогнала, як квилять всі самки при зачатті. Потім ми вийшли на терасу; вона підняла голову і сказала: