Вони йшли просторими світлими вулицями, а не задрипаними закапелками з готичних фільмів; йшли довго, аж поки не зупинилися біля місця усіх нечистот, що його складали роздовбані яхти, катери, скутери; курсувало тут і кілька кораблів. Один, з обідраними боками, торжественно пускаючи гудки, входив у гавань.
– Я про все домовився, – сказав Боб і підвів чорномазого верзилу з подовбаним обличчям і дитячим виразом нещастя в очах. Йому простягнули жменю камінців, але негр відкопилив губу і сказав:
– Давай дєавочка на ночь…
Абрахам Лі перезарядив гвинтівку і прямо наставив у лоба верзилі.
– Тода сам плавай. – Негр розвернувся і, розвіваючи червоними, що з дня в день згадували прання, турецькими шароварами, подався до катера. Тоді рука у Боба Аскарида різко, наче крило птаха, що робить круте піке, врізала у горлянку Абрахама Лі. Потім він узяв дівчинку і повів її за руку до того дяді.
– Уйобок, ублюдок йобаний, вони ж заїбуть її до смерті! Розумієш ти, напівкитайська мавпо?!
Аскарид знову повернувся, зробив різкий рух, знову наче крилом звалив Абрахама Лі, котрий встигнув зіп’ятися на ноги.
– Ето я понімай… Ето здорово…
– Скажи своїм, щоб підняли цього придурка і віднесли в каюту.
– Ето я понімай…
Словом, у шестирічному віці Рита була позбавлена незайманості. Так що у добрі очі вона вже не вірила. Правда, капітан, чи шкіпер залишився без залупи, яку разом з блювотинням виплюнула Рита. Потім їх підібрало торгове судно. У них була не просто задача вижити – хто побував у такій ситуації, добре мене зрозуміє. І ось так, якимось робом вони потрапили до Амстердама. Саме слово «Амстердам» ні в кого аж ніяк не асоціювалося з Африкою. Світ, затиснутий маленькими чепурними квадратиками будинків, флегматичні люди, відчуття, що ти потрапив у велетенський акваріум, залитий желатином… а на вулицях, як не дивно, мало євреїв. А саме на них-то і розраховували Боб і Абрахам. Тиждень пошуку нічого не дав: лише колота рана, вибиті зуби і дешева наркота. А потім Риту відправили на панель для любителів педофілії і всіляких там штучок. Так вони проіснували три місяці, й одного ранку Абрахам Лі сказав:
– Треба щось вирішувати.
І сам за себе відповів:
– Я знаю, що робити.
Але було запізно – Рита висипала діаманти в унітаз.
І навіть на це Абрахам сказав:
– Я знаю, що робити, – дівчаток він розумів, і вони тягнулися до нього, як телята до вимені.
Вона приходила і приносила завжди айстри, гроші також. За квіти її шмагали, але вона продовжувала робити те саме. Абрахам Лі відшукав собі місце у гей-клубі. От саме після цього він і казав:
– Я знаю, блядь, що робити, двожопі крокодили.
Потім він зізнався:
– Але все було даремно, значить, з програшем. З цього нічого б не вийшло. Вийшло б, як із діамантами. Тож він кинув сірника навмання, а він візьми і стань на попа. Тоді він взяв її за руку і повів, так повів, що його тягла немислима сила, а груди розпирало, ох, як розпирало. Вони зайшли до кав’ярні і там зустріли шоколадно-молочного, як коктейль, метиса на прізвисько Ізраїль Бек. Привселюдно він цілував свій перст і хрестився мало не на кожного. Він запустив у свою густу чуприну п’ятірню, пошукав щось там.
– …так, просрався, як кінчив на бабі, такий от кайф, старий, – вловили вони рештки розмови.
Якусь підозру викликала ця розмова, вірніше, зацікавленість цим юродивим із жорсткою сірою шевелюрою, що в кабачку розвішував локшину на вуха тридцяти роззявам. Видно, що птиця ця – цабе невелике, але цабе. Чолов’яга був здоровенний, як діжа, але рухався легко, жести його були граційні і витончені, як у гомосексуаліста. У Абрахама Лі навіть у штанях піднялося. Він підсунув стільця ближче і сказав:
– Брате, нам є про що з тобою поговорити. Дуже щось важливе.
Ізраїль розвернув свою товсту сраку до зачарованих слухачів і відповів:
– Я завжди готовий поговорити з братом.
І ось їх стало четверо.
Ізраїль Бек займався тим, що заманював рейтирш-жінок у квартири, роздягав, ґвалтував, вигрібав усі коштовності і мобільники, і коли він йшов вулицями Амстердама, то дзвенів, як тисяча вуликів. Попервах це давало якийсь прибуток. Абрахам Лі зайнявся іншим бізнесом: він торгував неіснуючими АНами; коли діло доходило до контракту, він лускав себе по лобі і говорив: мовляв, забув кредитку вдома, тож чи не могли б ви під заставу дати триста-п’ятсот євро. Це спрацьовувало миттєво. Бездоганний одяг, вишукані манери, ексклюзивна краватка, сотовий у золоті чи то платині і всіляке таке. Але нікому в голову не приходило, що цей симпатяга телефонує своєму татусеві-мільйонеру не з власного сотового, а з офісного телефону компанії. І ось так нитка до нитки – голому сорочка. І от потрошителю кошлатих гаманців, Ізраїлю Беку, прийшов гаплик – він натрапив на німфоманку. На якомусь качку її пристрасне серце не витримало.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу