Александр Ульянов - Перли і свині

Його відразу направили у блок неблагонадійних. У передбаннику у нього вилучили картку з особистою справою на прізвище та ім’я Абрахама Лі. Це ім’я він носитиме уперто, із забобонною святістю первісного чоловіка. Можна сказати, що Абрахаму Лі поталанило, – він не потрапив до кримінальників з їхніми «пітушатнями». У бараці на сто тридцять чоловік утримувалося двісті п’ятдесят. Чорні жирні трупні мухи, що налітали із сусідського звалища, висіли чорними попонами, ворушилися зелено-чорним покривалом на сонці. Півбараку хворіло на СНІД, сифіліс, гонорею, заразні інфекційні хвороби. Казармене начальство боролося лише з тифом, чумою і малярією. Бракувало води і вистачало наркотиків. Злочинці у п’ятницю влаштовували дикі оргії. Місцеві «півні» їм обридали. Обдовбавшись екстезі та «спідом», вони витягували чергову жертву з боку політичних і скопом ґвалтували. На ранок, якщо нещасний лишався живим, його повертали напівтеплого, а ні, то труп підкидали на бік, де жили пасивні гомосексуалісти – здебільше «опущені», що складалися з білих та жовтих. Тут він визначив ще один рушій, до якого не придивлявся, це секс. Секс і гроші. І релігія. Головне, це треба об’єднати. І тоді не буде ціни. Через тиждень він запросився на перемовини з начальством.

Для того, щоб переконати в тому стужавілому від спеки мороці хоч кого-небудь, хоча б на якусь там годину – треба було мати неабиякий хист, удачу і, як нині кажуть, харизму. У Абрахама Лі це вийшло досить швидко. Пізніше він нам говоритиме, що до нього в барак прийшла сама Діва Марія (що теж не виключено). А буддистам він потім буде під кальян і опіум говорити, що сам Будда прийшов і присів на його матрац, який кишів вошами. Не будемо вдаватися в чужі видіння і чужі думки. Головне, що одинадцятого липня він йшов слизьким від бруду коридором в охороні двох чоловіків з гумовими палицями, електрошокерами і пістолетами з гумовими кулями. Дорогою він розповідав про своє пролетарське і нещасне дитинство, про злидні і голод, про злих сусідів-людоїдів, – його охоронці позіхали, бо радше за все були тими ж таки сусідами-людоїдами. Але його ввели якраз туди, куди його язик давно виводив. За столом сидів вимучений гемороєм і малярією кубинський комісар. Пляшка грузинського «Боржомі», пляшка пива, де плавало кілька зелених мух, бутерброд з банана і шматка, що нагадував кошлатий кусень мавпи, викликали дивну асоціацію в Абрахама Лі. Він подивився на їжу і ковтнув великий ковток слини. Кубинець жестом показав, що він може сідати. Як тільки Абрахам Лі сів, кубинець підсунув йому бутерброд і пляшку пива з мухами.

– Їж, усе нормально, камраде! Тебе спочатку прийняли за американця!

За час свого перебування під арештом Абрахам Лі навчився не довіряти лівим, а тим паче комуністам. Він швидко розгледівся: вікно хоч і відкрите навстіж, але запах нудний, трохи вивітрілий, і такий самий ще свіжий, нудотний запах густо висів у повітрі. Тоді Абрахам Лі подивився на стіл, на стіну, де усміхався покійний і добродушний команданте Че. На столі лежав батіг із сімома свинцевими кінцями і грілася дешева праска із шматками пригорілої людської шкіри. Абрахам Лі подякував за їжу, проковтнув пиво, не даючи йому повернутися назад, і заговорив до низькорослого чоловіка, швидше метиса, із сірою вигорілою шкірою, невиразним обличчям, подовбаним віспою. Він п’ятнадцять хвилин розсипався про велич кубинського народу, про Фіделя і Че, якого він особисто не знав, але був упевнений, якби вони таки зустрілися, то це неодмінно змінило б його, Абрахама Лі, життя і він, звісно, не стримів би тут як останній ідіот. Чоловік з віспяним обличчям і сірою шкірою мовчки слухав, потім встав і легкою ходою підійшов до праски, плюнув на пучки і торкнувся пальцями. Праска зашипіла, і чоловік, задоволено хмикнувши, повернувся назад і втупився у нього зеленими зміїними очима.

– Це ти вірно говориш. Але мені це непотрібно, – сказав він, витягнув кліщі для лущення устриць і поклав на засиджений мухами глянсований часопис із голими красунями на розвороті, що намагалися дійти згоди, засовуючи кулаки одна одній у піхву. Ця фраза і цей жест не прийшлися до душі Абрахаму Лі, і йому закортіло знову зробитися Амбруозі Сінонгою.

– Я повторюю вам, – сказав чоловік із сірим обличчям, одягаючи зелену панаму і підсовуючись на кріслі ближче до Абрахама Лі, від чого відразу у затхлій кімнаті встановився інтимний затишок. – Ось подивіться сюди.

Кубинець підсунув під ліве коліно велике дюралеве відро совєтського виробництва. Абрахам Лі сорокою, мигцем, глянув у відро і спочатку нічого не зрозумів. Здавалося, те, що він побачив, ворушилося. Але придивившись, Абрахам Лі зірвався на ноги, потім сів. Перед ним стояло відро, повне людських геніталій – жіночих і по більшій мірі чоловічих. Одні ще зовсім свіжі, вирвані прямо з корінням, другі вже зморщилися і почали підсихати.