Александр Ульянов - Знак Саваофа

Зараз вона спокійно йшла темними закутами, навіть не шукаючи дороги, не спотикаючись об каміння, обвалені сволоки: він чув легкий запах парфумів, що тріпотів у його ніздрях, запах, перемішаний з трунким сигаретним димом, – пізніше він скаже для себе, що вона була стерильно чиста, як і її нагота, від якої запирало дух. Потім вони відразу опинилися в невеличкій кімнаті, де вона запалила гасову лампу, дмухаючи на пальці, а коли Андрій кинувся допомагати, то потрапив лицем у розпатлане крило тугого чорного волосся. Тільки тоді, з тінями, що розповзлися від кадливого вогника лампи, він побачив широке металеве ліжко з матрацом, купою книжок і поруч невеличким сейфом, який слугував за шафу. Вона витягнула пляшку вина, впала на ліжко, подавшись спиною, блиснувши соковитими ляжками, і усміхнулася. Волого усміхнулася, розтуливши червоні равлики уст. Вона мовчки простягнула руку, запрошуючи сідати, і передала йому пляшку, облизнувши соковиті губи, сказала просто:

– Ілона…

– Що… Ага… Андрій…

Вона ще випила, потім встала і зняла сукню через голову; труснула білими грудьми з круглими коричневими сосками, і ці соски надавали форми, робили тіло відкритим, звабливим та недосяжним, бо водночас йому видавалося, що це не для нього, а для когось іншого. Вона взяла його долоню і притулила до лона, потім провела пружким, м’яко податливим лобком з гарно вибритим йоршиком волосся, потримала, підняла очі, блиснувши, як перед смертю чи перед невимовною радістю, так, як ніколи не буває у дітей.

– Поцілуй мене…

Він поцілував. Потім вона відірвалася від поцілунку, лишила його стояти напівп’яного, ошелешеного, з виряченими очима. Вона лягла на спину, зіперлася на лікті і розкинула широко довгі ноги, зігнуті в колінах, чекаючи, коли він скине з себе одяг; рвучко притягла його голову, хрипко вимовивши:

– Бери…

Він хотів здертися на неї, але руки рвучко піднялися, теліпнувши перса, кинули його обличчям між ноги, і Андрій запручався, але м’які коліна стиснули голову, і він занурився в м’яке волосся, відшукавши губами набряклу плоть. Потім він зупинився, відчуваючи, як сходить насолода, небуденність облазить, як асфальт під мокрим дощем. Він звівся, готовий втекти звідси, але стояв і дивився на неї усміхнену, з туманним, але палаючим поглядом. Тоді вона звелася, лягла на живіт, звелася на ліктях, вигнувши спину, сідницями на нього, зовсім по-кошачому, і розкинула широко ноги. Аж тоді, коли вона повернула голову, подивилася на нього прямим, ніжним, з бархатистими іскорками поглядом, в зіницях очей плавали вогники гасової лампи, вдихнувши запах розгарячілого її тіла, свого тіла, він увійшов у неї. Він гадав, що це буде, як з усіма дівчатами, але від самого початку і до кінця, коли він упав їй на спину, а вона виповзла і взяла його прутня в рота, він, чи то з природньої соромливості, чи то з ляку, давив у собі той крик задоволення, що судомою проходив тілом, зіжмакував горло; він відчував, як плоттю бігає язик, губи гумово обіймають, відпускають, іноді бризкаючи липкою ниткою слини, аж доти, доки він не кінчив, а вона жадібно заковтала, сопучи, хапаючи розкриллями носа пекуче повітря. Коли він збудився знову, не встигнувши віддихатися, як Ілона вже налазила зверху, – тінь знову, як побіля ліхтарних стовпів, оповитих мошкарою, зрізала частину голови і лівої руки. Перед ним – дві круглих груді, красивих, з випещеною персиковою шкірою. Бездоганне тіло жінки. А після третього разу вона почала кричати, звиватися; вона кусала його губи, плечі, щось шепотіла, а очі взагалі розплилися в каламутному жовтому світлі. Нарешті Ілона затихла, простягнула руки, розтягнувшись тілом на смугастому матраці, лежала непорушно, а тоді зайнялася сміхом, єхидним, злим, і сказала:

– Вона не отримає його… Зовсім не отримає… я її прикінчу…

Але він вже дрімав, нічого не чув, ховаючись за якоюсь повстю зі слів начебто не до нього, бо розумів, що цей сексуальний концерт не що інше, як початок чиєїсь історії. Але вона не давала йому спати. У дівки був перець розсипаний між ногами. Великий червоний розітертий перець. Він вже з смаком дивився на розставлені ноги, як від поштовхів тремтять її груди, як вона закидає голову, теліпаючи чорним, майже воронячим, крилом волосся. Все це вперше приходило, впливало у нього деручким терпучим світом пізнання. Але решта була відома, йому в перервах хотілося просто плакати від відчаю, що вона його не перша, хоча в слобідках давно ходив закон, що жінки непочаті, то зовсім не жінки, а просто згустки сусідської сперми. Так вони протрималися до світанку, відпиваючи раз по разу, в перервах, з великої пляшки, щось розповідали одне одному, і він поволі здогадувався, що влип у якусь туманну історію, але ніколи не гадав, що вона розтягнеться, плутаючись між років, так надовго.