Юрий Винничук - Ги-ги-и

ОЄК дуже любив писати анонімки на Рильського. То була його найулюбленіша розвага. Оце зберуться вони з НСРом та ще критика Лазаря Санова запросять, сядуть за стіл, закусять, а тоді давай анонімку сочинять.

– Який же цей Рильський націоналіст! – хитає головою ОЄК. – У-у-у! Страх який націоналіст. Зустрічаю його вчора коло Спілки та й кажу так, знаєте, весело: «Здрастуйте!» А він: «Як ся маєте?»

– Так і сказав? – перепитує Лазар Санов, який у них був за секретаря і усе старанно записував.

– Так і сказав. А тоді я його питаю: «Куди це ви йдете?» А він: «Обідати». А я: «Чого ж в «Енеї» не пообідали?» – «А там, – каже, – борщу нема. А мені борщу хочеться».

– Так і сказав? – перепитує Лазар Санов і записує. – А не сказав, часом, якого борщу?

– Гм, – морщить лоба ОЄК. – А яке це має значення?

– А велике має значення. Бо якщо, приміром, сказав, що хочеться йому українського борщу, то це ого-го, як міняє діло.

– Диствительно, – погодився ОЄК. – То ви так і пишіть.

– А я так і пишу.

Тут і Натан Рибак встряє:

– Цього замало. Пишіть так, що йому хочеться не просто борщу, не просто українського, а ще й буржуазно-націоналістичного.

– А що – є й такий борщ? – цікавиться ОЄК.

– Як нема, то зваримо, – сміється НСР.

– Ех-хе-хе! – потирає руки Лазар Санов. – Ще й як ізваримо!

А потім, коли анонімка написана, ОЄК і НСР навалюються на Лазаря і лупцюють його аж гай шумить та кричать:

– Ах ти чортів анонімщик і донощик! Стукач! Сексот!

Б’ють його чим попало, бувало, що й табуреткою і друкарською машинкою. А одного разу ОЄК узяв два томи «Переяславської Ради» і оглушив Лазаря Санова так капітально, що той до ранку ледве очуняв.

Ну, потім вони його відкачують, дають три рублі на таксі, а якщо ґудзики відірвані, то й на ґудзики. І виштовхують з хати.

Але наступної неділі повторюється все спочатку. І Лазар Санов ніколи не ображається. Він знає своє місце. Він же тільки маленька комашка, яку допустили до свого столу два великі титани праці. І він цим гордий. Лазар приходить додому і, коли його Фімочка руками сплескує, задоволено пояснює:

– А це Олександр Євдокимович приложили, а оце Натан Самуїлович! Минулого разу дак було навпаки – отут Натан Самуїлович, а отут Олександр Євдокимович.

ОЄК зібрав у себе на дачі цвіт літературної молоді Києва. Чого там тільки не було на столі! Кав’яр їли ложками, коньяк юшили шклянками.

– Література – це я! – сказав ОЄК після третьої.

І ніхто не міг йому заперечити.

– І я! – раптом вирвався НСР, який, випивши, дуже осмілів.

ОЄК суворо зиркнув на зятя і промовчав, але коли подавали гаряче, то НСРу воно не дісталося, і тоді він зрозумів, якої фатальної історичної помилки припустився.

Раптом залунала весела музика. Це грала делегація циганської літератури. Вона приїхала на дачу, щоб випросити у ОЄКа дозвіл на переклад його епохальних п’єс. Дозволу ОЄК не давав, і цигани змушені були вже четвертий рік сидіти на дачі. Бо їм у таборі сказали: без дозволу щоб і не верталися. Ну, то вони тепер, щоб не померти з голоду, створили ансамбль.

Молоді письменники на чолі з пушиками і павличками побралися за руки і пішли в танок довкола ОЄКа. Боря Олійник виліз на стіл, насадив собі на голову баняка і почав читати вірші про партію.

Дрозд пускав дрозда, Чхан чхав під Скирдою, Петрук-Попик грав на арфі, а Іваничук співав народну турецьку думу.

– Братня російська література вийшла з шинелі Гоголя, а українська – з загибелі ескадри! – вигукнув зіпрілий Пушик.

Всі заплескали і підняли тост за ОЄКа.

Пізно ввечері гості хропли під столами. Один ОЄК мужньо залишався тверезим. Він гордо оглянув поле бою і презирливо мовив:

– Хіба це література? Одне п’янво. Як добре, що ми в тридцятих зробили селекцію.

– А може, й зараз їх, поки п’яні, пустить в расход? – спитав Лазар Санов.

– А на фіга? – здивувався ОЄК. – Хіба ж серед них є хоч один Плужник?

– І правда, що нема.

– Так отож.

Одного разу ОЄК вийняв десятку і став нею вимахувати з вікна так, що це помітила дружина Збанацького, який мешкав навпроти. Звали її Циля. Вона мала чудовий зір і, побачивши гроші, дуже збудилася. У цей час Збанацький тяжко працював над новим романом. Циля хутенько перевдягла майтки і помчала до ОЄКа.

Там вони зайнялися інтенсивним обговоренням п’єси «В степах України». Через півгодини, коли обговорення закінчилося, Циля повернулася додому і зайняла своє місце на кухні.