Юрий Винничук - Ги-ги-и

– Точно! – пропищав Малєнков. – Це він всьо підстроїв! Петлюра!

– З-за гробу мстить! – похитав головою Ворошилов.

– А все-таки серед вас є мої вбивці, – сопів Сталін. – Я це нюхом чую.

– Вони накриють вам лице подушкою, сядуть зверху, і ви задихнетесь, – говорив я.

– А-а! Вже знаю! – зрадів Сталін. – Пізнаю методу! Це зробить Берія! Напрольот бачу! Ах ти ж гидка ропуха!

– Йося! – стис кулаки Лаврентій. – Не піддавайся на провокацію! Петлюра хоче внести розкол в ЦК! А тоді захватити власть!

– Во-во! – згодився Ворошилов. – Я як глянув на цього, дак зразу собі сказав: «Да це ж Петлюра!» А ви – кіношник, писатель…

– Канчай, Климентій, бздіти! – урвав його Каганович. – Петлюру ми давно вже убрали. Просто ти хочеш нам баки забити, щоб ми й тебе не запідозрили.

– В чому? – стривожився Климентій.

– А в тому, що ти з Беріком отця народів закатрупиш.

– Шо? Я? Подушкою? Да нікагда в жизні! Кавалєріст орудує тільки шаблею.

– Тільки твоя біда, шо з шаблею у Кремль не зайдеш, – сказав Каганович.

– А чо іменно в Кремлі? – стенув плечима Климентій. – А на параді шо – ніззя рубануть?

– О! Бачите? – стрепенувся Берія. – А я давно казав, що треба всі шаблі замінити на дерев’яні.

– А ето… – втрутився Малєнков. – На параді ше всякої зброї ого-го скільки! Танки, бронітранспортери, ракети, автомати…

– Все! Все замінити на дерево! – гаркнув Сталін. – Танки з фанери! Бронітранспортери з картону! Ракети з пап’є-маше! Автомати іграшкові! Всьо негайно замінить і до вечора доложить!

– Поняв – не дурак! – віддав честь, сидячи, Ворошилов. – Так і здєлаєм. А куда дівать настоящу зброю?

– А настоящу зброю продамо Мао-Цзедуну. Купимо за неї червоного шовку, пошиємо флаги і стройними рядами підемо до остаточної перемоги комунізму.

– А вот нащот самольотов, – нагадав Климентій, – нащот самольотов розпорядіться.

– А самольоти продамо в Монголію. Купимо за них красіві мундири, всю країну вдягнемо в однакове обмундірованіє і стройними рядами підемо до остаточної перемоги комунізму на мєстах. Ура, товаріщі!

– Да, але на парадах нам самольоти тоже нужні, – сказав Берія.

– І самольоти з фанери! – знайшов вихід Сталін.

– Я тут підрахував, і вийшло, що фанери нам на самольоти ніяк не вистачить, – промовив Каганович.

Але Сталіна ще ніхто в сліпу вулицю не заганяв.

– Тоді так: продамо червоні прапори, які ми пошиємо з червоного шовку за продану зброю, а на ці прапори купимо фанеру. А до остаточної перемоги комунізму підемо й без прапорів.

Хвильку тривала мовчанка, але Каганович її порушив:

– Я тут підрахував, і вийшло, що фанери нам на самольоти все одно не вистачить. Бо вона вся на танки піде. А робити танки з паперу небезпечно. Дощ піде – розмокнуть. Народ побачить і зробить ще одну Жовтневу революцію.

Тільки Сталін ще й не такі горішки лузав.

– Тоді продамо китайцям і прапори, і мундири. Як сказав товариш Мао, кожен народ довжен відрізнятися від іншого оригінальним обмундірованієм.

– Ет, та це що ж виходить? – втрутилася Мать Революція. – Що ми до останньої перемоги прийдемо без флагів і мундирів?

– Ну да! – блиснув Сталін радісними очима. – Зовсім голі! Це ж даже інтересно! Усі голі, босі – як Мать родила!

Берія аж застрибав на кріслі:

– Ой, як інтересно! Аж жить хочеться!

В цю мить з’явилася секретарка, така ж гола, як і раніше, але цього разу тримала в руках червоного півня.

– Лаврентій Палич! На процедури!

– Одну минутку, – провуркотів Берія. – Мені тут доктор приписав.

Сокира зблиснула і змусила всіх здригнутися, бо це була не проста собі сокира, а така, яку ми бачили хіба в кіно, коли її тримає в могутніх своїх руках майстер кат. Берія витяг її з-під канапи і витер хустинкою.

Секретарка взяла одною рукою півника за шию, другою за ноги і закинула собі за голову так, що півняча горлянка опинилася в неї на карку. Вклякнувши, вона завмерла і затамувала подих.

Берія театрально замахнувся сокирою і, вигукнувши: «Аллах акбар!» – опустив її стрімко на жертву. Сокира відрубала півневі голову, навіть не зачепивши ніжної секретарчиної шийки. Кров забили струменем і розтеклася по жіночому тілу. Секретарка, вмліваючи від розкоші, розмазувала кров по грудях і животу, кров побігла двома струмками по стегнах. Півень бився у корчах в її руках, вихлюпуючи своє червоне тепло, і здавалося, складався він з самої лише крові, бо так багато її вицідилося.

Політбюро захланними очима жерло скривавлену жінку. Правиця Сталіна ритмічно ворушилася в кишені галіфе.