Артём Чапай - Понаїхали

Правда, Сергiй i сам був у «Фараонi» за матушкинi, тiльки ж Володi вiн цього не скаже.

Юра сина не помiтив. Вiн силувано смiявся з тупого жарту цiєї Машi й думав, як би тактовно розiбратись iз цiєю Машею й чого вони всi стали до нього так липнути.

Брати вперше вiд дитячих iгор, вперше за останнi кiлька рокiв дiяли спiльно, коли переносили речi Володi в двох рюкзаках i однiй базарнiй сумцi в клiтинку. Сумку довелося нести за двi ручки. Вона була важка, й Сергiй бубонів про ботанiв, якi не можуть обiйтися без своїх книжок. Бубонів, але нiс. Ручки сумки вгризались їм у долонi.

Бабусi сказали те, у що вона, зациклена на їжi, могла повiрити. Володя пiшов слiдом за Сергiєм вiд батька, бо бiльше не може витримати: тато нiколи нiчого не варить. Тiльки смажить. Картоплю. Яєчню. Бiльше нiчого.

Коли батько подзвонив, Володя вiдмовився пiдходити, а Сергiй просичав у трубку:

— То тобi чорнявi подобаються? Як мама?

I Юра потiм сидiв на кухнi, тер лоба долонею й вiдчував, як усе розвалюється. I я не маю на це впливу. Не маю впливу на свою сiм'ю. На дiтей. Не маю впливу на власне життя. Може, Оля правильно назвала мене якось, пiд час сварки, безвiльним. Things fall apart. «Усе розвалюється». А нашу iсторiю можна назвати «Як розвалюється одна сiм'я». Юра налив собi коньяку, вже без чаю.

Оля пiдняла вiльну руку i стиснула пальцями шию. Вона стояла на набережнiй i дивилась на роботу бульдозерiв. Прохолодний вогкий вiтер з моря.

Влiтку на громадському пляжi вiдкрили виставку скульптур з пiску. Казковi фортецi, казковi звiрi, мультиплiкацiйнi персонажi, та й просто тривимiрнi логотипи спонсорiв. Тепер сезон закiнчився.

Бульдозери вже нагребли вздовж усiєї лiнiї прибою триметровий пiщаний вал для захисту мiста вiд зимових штормiв.

Виставка пiщаних скульптур цiле лiто була огороджена високим парканом. Цi пiщанi замки були частиною чемпiонату свiту з пiщаних скульптур. Вхiд був платний. Тепер, коли сезон закiнчився, паркан прибрали. Оля, кiлька iталiйок та двi румунськi баданте, одна з них зi старенькою бабусею у вiзку, тепер могли милуватися найкращими пiщаними скульптурами свiту безкоштовно.

Пiщанi фортецi були прекраснi, зведенi смiливо i з розмахом, як найсмiливiшi мрiї.

Оля цiле лiто мрiяла, як легалiзується i зможе поїхати додому — вона тут уже рiк, i Бруна обiцяла вiдпустку. Оля мрiяла, як зможе запросити в Червiю дiтей, нехай побудуть на морi. Бруна з радiстю погодилася, що дiти можуть тиждень-два пожити в однiй з вiльних кiмнат. Безкоштовно. Оля мрiяла, як виробить запрошення для вiзи на кiлька тижнiв для Юри. Вона б хотiла, щоб Юра приїхав надовго, але яка тут робота для чоловiкiв? Однак помрiяти можна i про це.

Можна було.

Ця Бруна, з її вiчною зайнятiстю.

Ця Бруна, з її безалабернiстю.

Декрето Флюссi дозволяє легалiзуватись нелегалам, якi мають роботу. Господар має заповнити анкету й подати заяву, що йому потрiбна на роботу саме ця людина i жодна iнша.

Оля Ткачук сама пiдготувала анкету. Все було готово. Бруна мала приїхати у Червiю в день, коли починає дiяти Декрето Флюссi, й рiвно о восьмiй ранку натиснути на кнопку «подати». Тодi Оля зможе полетiти лiтаком додому, а тим часом їй через агента в Бiлому Саду вже почнуть робити документи на робочу вiзу.

Бруна хороша. Бруна добра. Тiльки Бруна безвiдповiдальна. Як мiй Юра.

Декрето Флюссi встановлює квоту на кiлькiсть робочих мiсць на цей рiк. Квота дiє за принципом: хто перший встав, того i тапки.

Того-то Оля благала Бруну переночувати у матерi в Червiї. Ну раз на рiк можна ж?

У мене ввечерi справи, сказала Бруна. Я приїду рано вранцi. Дуже рано, сказала Бруна.

Бруна приїхала захекана о восьмiй тридцять. Сказала, вибач, затори. Якi затори? Декрето Флюссi вже пiвгодини як дiяв.

Оля змусила Бруну не пити каву, не їсти, не перевдягатись, а зразу пiднятися до комп'ютера. До iнтернету, який сама Оля провела, бо баба Олiмпiя так i не зрозумiла, навiщо вiн їй. А баба Амалiя вже не розумiла, хто вона така.

Бруна сiла за завчасно ввiмкнений Олею комп'ютер. Бруна ввела свiй ключ i натиснула на «подати».

«Вибачте, — повiдомила система, — лiмiт на цей рiк вичерпано».

Де я зробила помилку? Чому я тут? Як я стала баданте? Я могла бути науковцем. Пiсля тiєї роботи про геостацiонарнi орбiти для супутникiв зв'язку, мене запрошували залишитися в аспiрантурi на Бонч-Бруєвича. Я могла пiти в НДI кiбернетики. Мене кликали в НДI телекомунiкацiй. А зараз. Цiкаво, я вiзьму хоч найпростiший iнтеграл? Нi, я вiзьму судно й пiду допомагати бабi Олiмпiї, яка вже не може сама ходити на унiтаз. Nordic walking не поборов старiсть. У баби Олiмпiї спухають ноги над кiсточками й вище, це виглядає так, нiби ноги її перетворюються на античнi колони, але з темно-коричневою шкiрою, яка, здається, от-от репне. У Олi вiд самого вигляду цього тягне пiд шлунком.