Пауло Коэльо - Брида

Маг попросив, щоб Брида закінчила ритуал, позаяк вона його почала. Брида промовила ті слова, які знала, а він їй допоміг. Коли всі формули були проказані до кінця, він відкрив магічне коло. Обоє вдяглися й сіли на землю.

– Ходімо звідси, – сказала Брида через якийсь час.

Маг підвівся, й вона підвелася за ним. Вона не знала, що сказати – відчуття блаженства покинуло його і її. Вони освідчилися одне одному в коханні, й тепер, як і будь-які двоє, що пройшли через цей досвід, не наважувалися подивитися одне одному у вічі.

Першим порушив мовчанку Маг.

– Тобі треба повернутися до міста. Я знаю, де можна замовити таксі.

Брида не знала, що відчула, почувши його слова, – розчарування чи полегкість. Відчуття радості змінилося відчуттям нудоти й головного болю. Вона була певна, що сьогодні вночі з неї була б погана компанія.

– Гаразд, – сказала вона.

Вони повернулися до села. Він замовив таксі з телефонної будки. Вони присіли на узбіччі тротуару, чекаючи машину.

– Хочу подякувати тобі за цю ніч, – сказала вона.

Він нічого не відповів.

– Я не знаю, чи свято рівнодення – це свято лише для відьом, але воно буде дуже важливим для мене.

– Свято є завжди святом.

– Тому я хотіла б запросити тебе.

Він зробив жест людини, яка хоче змінити тему розмови. Певно, цієї миті він думав те саме, що й вона – як важко розлучитися зі своєю Іншою Частиною. Вона уявила собі, як він приходить додому, сам-один, запитуючи себе, коли вона повернеться. Вона повернеться – бо так наказувало їй серце. Але самотність у лісі витримати набагато важче, аніж самотність у великому місті.

– Я не знаю, чи кохання приходить раптово, – провадила далі Брида. – Але знаю, що я відкрита для кохання. Відкрита для тебе.

Під’їхало таксі. Брида ще раз подивилася на Мага, й у неї виникло відчуття, що він став набагато молодшим.

– Я теж готовий до Кохання, – сказав він.

У просторій кухні промені сонця проникали крізь бездоганно чисті шибки вікон.

– Тобі добре спалося, дочко?

Мати поставила на стіл чашку з гарячим шоколадом, а також тарілку з грінками та сиром. Потім повернулася до плити, щоб приготувати яєчню з беконом.

– Непогано. Я хотіла б знати, чи готова моя сукня. Вона мені потрібна на свято, яке відбудеться післязавтра.

Мати принесла яєчню з беконом і сіла за стіл. Вона знала, що з її дочкою відбуваються якісь дивні речі, але нічим зарадити не могла. Хотіла поговорити з нею сьогодні, як ще ніколи не говорила раніше, та в неї нічого не вийшло. Дочка жила в якомусь новому світі, що його мати не могла зрозуміти.

Вона відчувала страх, бо любила свою дитину, а їй доводилося жити в цьому новому світі самій-одній.

– Сукня вже готова, мамо? – знову запитала Брида.

– До обіду буде готова, – відповіла мати.

І можливість зробити це наповнила її радістю. Принаймні де в чому світ не змінився. І матері досі допомагають своїм дочкам розв’язувати певні проблеми.

Вона трохи завагалася, але потім таки запитала:

– Як ся має Лоренс, дочко?

– Добре. Сьогодні пополудні він до мене прийде.

Мати відчула водночас полегкість і смуток. Проблеми серця завжди тяжко відбиваються на душі, й вона подякувала Богові за те, що перед її дочкою не стоїть одна з таких проблем. Але, з другого боку, якщо вона й зможе їй у чомусь допомогти, то лише в цьому; кохання дуже мало змінилося протягом століть.

У маленькому місті, в якому Брида прожила все своє дитинство, вони вийшли прогулятися. Будинки тут залишилися тими самими, люди робили те, що й раніше. Брида зустріла кількох шкільних подруг, які сьогодні працювали в одній на все містечко філії банку або в крамниці канцелярських товарів. Вона знала всіх на ім’я, і всі радісно віталися з нею: одні дивувалися з того, як вона виросла, а інші вважали за потрібне сказати, що вона стала дуже вродливою жінкою. О десятій ранку вони випили чаю в тому самому ресторані, де мати мала звичай обідати в суботу до того, як познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком, – у сподіванні на несподівану зустріч, раптовий спалах пристрасті, щось таке, що урвало б потік її одноманітного існування.

Мати знову подивилася на дочку, поки вони обговорювали новини з життя кожної особи, що жила в містечку. Брида зберегла інтерес до цього, й мати була задоволена.

– Сукня потрібна мені сьогодні, – нагадала Брида.

Схоже, настрій у неї був поганий, але не через це. Вона знала: мати зробить усе від неї залежне, щоб задовольнити будь-яке її бажання.