Пауло Коэльо - Брида

– Ти бліда, – сказав їй Маг. – Мабуть, забагато випила.

– Це минеться. Ми тут трохи посидимо, поки я оговтаюся. А тоді поїду додому.

Вони сіли на лаві, й вона понишпорила в сумочці, шукаючи там монети. Вона могла б підвестися на ноги, взяти таксі й поїхати, щоб ніколи сюди не повертатися. Вона має Наставницю, вона знає, як іти далі своєю дорогою. Вона знає також свою Іншу Частину; і якби вона зараз підвелася й поїхала, то, можливо, саме так виконала б місію, яку доручив їй Бог.

Але їй був двадцять один рік. Й у свої двадцять із лишком років вона вже знала, що можливо зустріти дві Інші Частини в одному перевтіленні, й результатом таких двох зустрічей будуть біль і страждання.

Чи зможе вона втекти від цього?

– Я не поїду додому, – сказала вона. – Хочу залишитися тут.

Очі Мага засяяли, і те, що було раніше надією, перетворилося на впевненість.

Вони пішли далі. Маг бачив, як аура Бриди кілька разів змінювала колір і подумки сподівався, що дівчина не зіб’ється з правильної дороги. Він знав, який гуркоче грім і які землетруси двигтять у цю мить у душі його Іншої Частини, – такими були всі процеси перетворення. Так само перетворювалися небесні світила, люди, земля.

Вони вийшли з села в чисте поле, прямували до тих укритих лісом гір, де вони завжди зустрічалися, коли Брида попросила його зупинитися.

– Ми підемо сюди, – сказала вона, звертаючи на стежку, яка вела до поля, засіяного пшеницею.

Вона не знала, навіщо це робить. Лише відчувала, що потребує сили природи, потребує допомоги духів, своїх друзів, які від самого сотворіння світу населяли найгарніші куточки нашої планети. Величезний місяць сяяв у небі, і в його світлі було добре видно стежку, що бігла посеред пшеничного поля.

Маг ішов за Бридою, нічого не кажучи. У глибині душі він дякував Богові за свою віру. За те, що не дозволив собі повторити колишню помилку, яку був готовий повторити за хвилину до того, як одержав те, що просив.

Тепер вони йшли через пшеничне поле, що його місячне світло перетворило на сріблясте море. Брида йшла, не обираючи напрямку, не маючи ані найменшого уявлення про те, яким буде її наступний крок. Внутрішній голос казав їй, щоб вона йшла вперед, що вона жінка не менш сильна, ніж її далекі попередниці, – і що нехай вона не турбується, вони тут із нею, вони спрямовують її кроки й захищають її Мудрістю Часу.

Вони зупинилися серед поля. Навколо височіли гори, й на одній із них був камінь, з якого дуже добре видно захід сонця, мисливський курінь, що вивищувався над іншими куренями, й те місце, де якось уночі одна дівчина змагалася з жахом і нічною темрявою.

«Я цілком віддаюся, – подумала вона. – Я цілком віддаюся і знаю, що перебуваю під захистом». Вона відтворила в уяві свічку, яка горить у її невеличкому вівтарі для поклоніння культу Традиції Місяця.

– Ось тут добре, – сказала вона, зупиняючись.

Підібрала на землі паличку й накреслила навкруг них велике коло, повторюючи священні імена, яких навчила її Наставниця. Вона не мала свого ритуального кинджала, не мала жодного зі священних предметів, але її далекі попередниці були тут, і вони заспокоїли її, сказавши, що колись, аби уникнути смерті на вогнищі, вони освячували свої знаряддя кухонної праці.

– Усе у світі священне, – сказала вона.

І ця паличка була священною.

– Атож, – погодився Маг. – Усе у світі священне. І навіть піщинка може стати мостом до невидимого.

– Цієї миті, проте, мій міст до невидимого – моя Інша Частина, – відповіла Брида.

Його очі наповнилися слізьми. Бог був справедливий.

Обоє ввійшли в коло, й вона ритуально його закрила. То був захист, яким маги та відьми користувалися від незапам’ятних часів.

– Ти великодушно показав мені свій світ, – промовила Брида. – А тепер я здійснюю ритуал, показуючи, що і я належу до нього.

Вона піднесла руки до Місяця й покликала магічні сили природи. Багато разів вона бачила, як її Наставниця це робить, коли вони приходили в ліс, а тепер так робила вона й була певна, що не припуститься помилки. Сили підказували, що їй нічого не треба навчатися, треба тільки згадати про багато часів і багато життів, що їх вона прожила як відьма. Вона була тут, жриця, яка в давні часи поєднувала знання ґрунту з перетворенням зерна й молилася, поки її чоловік обробляв землю.

Маг дозволив, щоб Брида зробила перші кроки. Він знав, що в якусь мить повинен буде взяти ініціативу на себе, але в просторі й часі має закарбуватися: процес розпочала саме вона. Його Вчитель, який цієї миті мандрував в астральному просторі, у чеканні на нове життя, поза всяким сумнівом, був присутній на пшеничному полі, як і тоді в барі під час його останньої спокуси; і він мав бути задоволений – страждання виправило його учня. Він мовчки вислухав заклинання Бриди, дочекавшись, поки вона замовкне.