Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Спочатку він досліджує modus operandi , тобто спосіб, у який були скоєні вбивства. Час (як уранці, так вдень і ввечері), зброя (голі руки, отрута, стилет), різновиди жертв (чоловіки й жінки різного віку), наближення до жертви (двоє вбиті в безпосередньому фізичному контакті, двоє без будь-якого контакту), реакція жертв на нападника (у всіх випадках опору не чинили).

У всіх випадках, коли ти заходиш у глухий кут, найліпше дати повну волю думкам, і нехай підсвідомість працює. Він знаходить в Інтернеті нову тему — графіки коливання цін на Нью-Йоркській біржі. Чи можна уявити собі щось занудніше для людини, в якої немає акцій? Проте він зробив непомильний хід: його багаторічний досвід став швидко аналізувати одержану інформацію, а інтуїція пропонувати відповіді — нові й творчі. Через двадцять хвилин він повернувся до досьє — голова була знову свіжа.

Такий прийом дав результати: атож, у всіх злочинах було щось спільне.

Убивця — людина високої культури. Певно, він просидів не один день або й тиждень у бібліотеках, обмірковуючи найефективніший спосіб здійснення свого задуму. Він знає, як обходитися з отрутою, не наражаючи себе на ризик, а конверт із ціанідом, певно, запечатував не власноруч. Він достатньо знає анатомію людського тіла, щоб устромити стилет там, де він не натрапить на кістку. Він спроможний завдати смертельного удару, не докладаючи великих зусиль. У світі дуже мало людей, обізнаних із руйнівною силою кураре. Мабуть, він ознайомився з літературою про серійні вбивства і знає, що кожен такий убивця має індивідуальний почерк, а тому намагався вбивати свої жертви без будь-якої системи, не дотримуючись жодного modus operandi .

Але це неможливо: немає сумніву, що цілком підсвідомо убивця дотримувався певного почерку — просто він, Моріс, ще не зміг розшифрувати його.

Варто відзначити ще один дуже важливий факт: він багатий. У нього досить грошей, щоб закінчити курси боротьби самбо і точно знати всі ті місця на тілі, де натисканням пальця можна паралізувати жертву. Він має контакти: отрути, якими він скористався, не купиш в аптеці на розі вулиці, їх навіть на чорному ринку в місцевого криміналітету не знайдеш. Це біологічна зброя високої досконалості, треба знати, як із нею обходитись, треба знати, як її застосовувати. Мабуть, він користувався допомогою та консультаціями фахівців.

І нарешті, він діє надзвичайно швидко. І це дає Морісові підстави припустити, що вбивця не повинен залишатися тут протягом тривалого часу. Можливо, він має у своєму розпорядженні лише тиждень, можливо, на кілька днів більше.

Які ж висновки можна зробити з усього цього?

Якщо Моріс досі їх не зробив, то тільки тому, що звик грати за правилами. Він утратив наївну неупередженість погляду на світ, якої так вимагав від своїх підлеглих. Саме цього світ, у кінцевому підсумку, й вимагає від людини; щоб вона перетворювалася на обмежене й пересічне створіння, мірою того як минає її життя, втрачаючи все те, що є в ній екзотичного, позначеного щирим ентузіазмом. Старість для суспільства — тавро примітивності, а не ознака мудрості. Сьогодні люди вважають, що кожен, хто переступив через лінію віку в півсотні років, уже не спроможний досягти тієї швидкості, з якою мчить життя в сьогоднішньому світі. Звісно, Моріс уже неспроможний бігати, як раніше, й неспроможний читати без окулярів. Проте розум у нього працює гостро, як ніколи, — принаймні йому хочеться вірити в це.

Але якщо розум у нього й справді не втратив свою гостроту, то чому він не може розв’язати кримінальну головоломку, яка раніше здавалася б йому такою легкою?

Він таки й справді не прийшов до жодного конкретного висновку. Й, либонь, не прийде, поки не з’являться нові жертви.

Якась подружня пара проминає його з усмішкою й каже, що йому пощастило: дві такі красуні зовсім поруч!

Ігор машинально дякує й думає, що йому й справді треба трохи розвіятись. Скоро відбудеться така довгосподівана зустріч, і хоч він вважає себе чоловіком, спроможним витримувати будь-який тиск, він пригадує патрулювання поблизу від Кабула: перед кожною небезпечною операцією його товариші напивалися, базікали про жінок та спорт, розмовляли з такою безтурботністю, ніби були не тут, а у своїх рідних містах, за столом із родиною та друзями. У такий спосіб вони долали свою нервозність, віднаходили свої справжні «я» й виразніше усвідомлювали та більш осмислено готувалися до тієї небезпеки, що на них чатувала.