Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Схоже, йому вдалося її налякати. Разом із поліціянтом вони йдуть до ліфта, який у ці хвилини опускається, зупиняючись на кожному поверсі, не розуміючи, що від швидкості їхніх дій залежить життя людини.

Савуа вирішує піднятися сходами; адміністратор протестує, вона на високих підборах, але він просить її скинути черевики й іти за ними. Вони біжать нагору мармуровими сходами, хапаючись руками за бронзові перила, проминаючи елегантні майданчики, де постояльці, які чекають ліфтів, запитують себе, звідки взялася ця боса жінка, що робить у цьому готелі поліціянт і чому він біжить так швидко. Щось надзвичайне сталося? А якщо справді сталося щось надзвичайне, то чому вони не скористаються ліфтом, адже ліфт пересувається швидше? Вони кажуть, звертаючись до самих себе: цей кінофестиваль перетворюється на якийсь захід п’ятої категорії, готелі починають приймати казна-кого, а поліція вдирається сюди, коли їй заманеться, наче в бордель. Треба буде поскаржитися адміністратору.

Вони й не знають, що адміністратор — це та сама боса жінка, яка біжить нагору сходами.

Нарешті вони добігають до дверей номера, в якому живе вбивця. На цю хвилину департамент стеження за коридорами вже надіслав свого працівника подивитися, що там коїться. Він упізнає адміністратора й запитує, чи не може чимось допомогти.

Савуа просить його говорити тихше. Атож, він може допомогти. Зброя при ньому? Охоронець каже, що ні.

— Але все одно залишайтеся тут.

Вони розмовляють пошепки. Адміністратору доручають постукати у двері, тоді як троє інші — Савуа, поліціянт і охоронець — притискаються до стіни поруч. Савуа дістає з кобури пістолет. Поліціянт робить те саме. Адміністратор кілька разів стукає у двері, але відповіді нема.

— Певно, кудись вийшов.

Савуа просить, щоб вона відімкнула двері своїм ключем. Жінка пояснює, що ключей вона при собі не має, бо не була готова до такої ситуації, а якби й мала, то могла б відчинити двері лише з дозволу генерального директора.

Савуа виявляє несподівану поступливість.

— Гаразд, це не так важливо. Я зараз спущуся й почекаю в тій залі, де сидять працівники служби безпеки, які спостерігають за коридорами готелю. Він повернеться рано чи пізно, і я хотів би бути першим, хто допитає його.

— Ми маємо фотокопію його паспорта та номер його кредитної картки там, унизу. Чому ви так зацікавилися цим чоловіком?

— Це теж не так важливо.

За півгодини автомобільної їзди від Канна, в іншій країні, де розмовляють тією самою мовою, користуються тими самими грішми, країні, яка не здійснює жодного контролю на своїх кордонах, але має політичну систему, цілком відмінну від політичної системи Франції — там править князь, як у давні добрі часи, — сидить перед комп’ютером чоловік. П’ятнадцять хвилин тому він одержав листа електронною поштою, в якому його повідомляють, що вбито знаменитого актора.

Моріс дивиться на фотографію жертви. Він не має найменшого уявлення, хто це такий, бо не ходить у кіно вже давно. Але, певно, це хтось справді дуже відомий, якщо на порталі новин йому приділяють стільки уваги.

Хоч Моріс давно на пенсії, але на такі події він дивиться, як на гру в шахи, в якій дуже рідко дозволяє перемагати своєму супротивнику. І кожна така перемога тепер означає для нього не можливість піднятися на ще один щабель у своїй службовій кар’єрі, а відчути ще більшу повагу до власних здібностей, власного хисту.

Існує кілька правил, яких він завжди дотримувався, коли працював у Скотленд-Ярді: спершу відкинути всі неможливі варіанти — й тоді все, що залишається, є можливим, бо він не звик діяти навмання. Коли йому доводилося брати участь у занудних засіданнях усіляких комітетів, що оцінювали роботу поліції, він полюбляв шокувати колег такими, наприклад, несподіваними заявами: «Усе, що ми знаємо, ми накопичили за довгі роки досвіду. Але колишні методи годилися лише для колишніх справ. Якщо ви хочете працювати потворчому, забудьте про весь свій колишній досвід!» Досвідчені працівники вдавали, ніби записують його рекомендації, молоді дивилися на нього зі страхом, і збори тривали так, ніби він нічого й не сказав. Але він знав, що його послання почуто, і через короткий час — безперечно, не віддавши йому належне й навіть не подякувавши за цікаві думки, — начальство починало вимагати від своїх підлеглих, щоб вони шукали нових ідей.

Моріс друкує ті досьє, що надійшли йому від поліції Канна; він не любить користуватися папером, щоб його не звинуватили в серійному винищенні лісів, але іноді без цього не обійтися.