Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Чоловік, із яким його з’єднують, повідомляє, що кілька хвилин тому подібний запит надійшов і з Центрального Розвідувального Управління Сполучених Штатів. Що відбувається?

— Та нічого. Будь ласка, дайте мені відповідь одразу, як тільки одержите інформацію. І я хотів би мати цю інформацію не пізніше як через десять хвилин.

— Неможливо! — сказав голос на протилежному кінці лінії. — Ми дамо відповідь тоді, коли вона в нас буде, не раніше й не пізніше. Ми повинні зробити запит…

Савуа відключає телефон і приєднується до групи. Папери.

Схоже, це спільна одержимість усіх, хто працює в галузі громадської безпеки. Ніхто не ризикне ступити бодай крок, поки не дістане гарантії, що начальство схвалює його дії. Люди, перед якими відкривалася блискуча кар’єра, які починали працювати з творчою вигадкою й ентузіазмом, тепер принишкли по кутках, знаючи, що перед ними постали дуже серйозні виклики, що треба діяти швидко, проте вони знають і те, що начальство треба шанувати, що преса завжди готова звинуватити поліцію в брутальності, що платники податків звинувачують її у бездіяльності, — а тому ліпше перекласти відповідальність на тих, котрі стоять на вищих щаблях ієрархії. Він зателефонував до Європолу тільки задля годиться: він уже знає, хто вбивця. І він заарештує його сам, щоб ніхто потім не зміг привласнити собі лаври розкриття найгучнішої низки злочинів в історії Канна. Він повинен зберігати холоднокровність, але йому не терпиться, щоб ця нарада закінчилася якомога скоріше.

Коли він повертається до столу, йому кажуть, що Стенлі Моріс, великий фахівець зі Скотленд-Ярду, щойно зателефонував із Монте-Карло. Сказав, що він сумнівається, щоб злочинець знову застосував ту саму зброю, а тому радить не надто зосереджуватися на ній.

— Схоже, ми стоїмо перед загрозою нового терору, — сказав іноземець.

— Атож, стоїмо, — погодився комісар. — Але на відміну від вас, найменше, чого ми хочемо, — це сіяти страх серед населення. Ми зібралися, щоб скласти повідомлення для преси, щоб уникнути ситуації, коли журналісти зроблять власні висновки й повідомлять їх у нічних теленовинах. Перед нами окремий ізольований випадок терору. Можливо, йдеться про серійного вбивцю.

— Але ж…

— Немає ніяких «але ж», — голос комісара став твердим і авторитетним. — Ми сконтактувалися з вашим посольством, оскільки вбитий був громадянином вашої країни. Ви тут присутній на правах гостя. Коли було вбито двох інших ваших співвітчизників, ви не виявили найменшого інтересу й не прислали сюди свого представника, хоч у одному з тих випадків також було застосовано отруту.

А тому якщо ви натякаєте на те, що ми стоїмо перед загрозою застосування біологічної зброї, то вам ліпше звідси піти. Ми не хочемо перетворювати суто кримінальну проблему на політичну. Ми хочемо провести тут кінофестиваль і в наступному році з усім тим блиском і гламуром, на який він заслуговує, ми довіряємо фахівцеві зі Скотленд-Ярду, який нам допомагає, і ми складемо повідомлення для преси, що відповідатиме цим принципам.

Іноземець мовчить.

Комісар кличе одного зі своїх помічників, просить його вийти до гурту журналістів і сказати їм, що через десять хвилин вони матимуть ті висновки, які хочуть почути. Лікар судової медицини повідомляє, що є можливість визначити, звідки походить ціанід, позаяк він має деякі характерні особливості, але це забере не десять хвилин — а щонайменше тиждень.

— В організмі жертви знайдено сліди алкоголю. Шкіра була червона, смерть сталася майже негайно. Тобто ми не маємо жодного сумніву щодо того, який різновид отрути було застосовано. Якби йшлося про кислоту, залишилися б опіки навколо носа й рота; у випадку беладони зіниці очей були б розширені…

— Докторе, ми знаємо, що ви закінчили університет, що ви спроможні визначити причину смерті, й анітрохи не сумніваємося у вашій компетенції. Отже, робимо висновок, що то був ціанід.

Доктор кивнув і прикусив губу, приховуючи своє роздратування.

— А що ви скажете про другого чоловіка, який лежить у лікарні? Про кінорежисера…

— У цьому випадку ми затосували чистий кисень, через кожні п’ятнадцять хвилин вводили у вену 600 міліграмів келосіанора; а якщо це не дасть результатів, то введемо тріосульфат натрію, розбавлений у двадцятип’ятивідсотковому…

Тиша в кабінеті стала майже відчутною на дотик.

— Пробачте мені. Мій висновок: він виживе.

Комісар робить якісь нотатки на аркуші жовтого паперу. Знає, що часу в них майже не залишається. Дякує всім, каже іноземцю, щоб він не виходив із ними, бо можуть виникнути якісь нові спекуляції. Іде до туалетної кімнати, поправляє краватку й просить Савуа, щоб той зробив те саме.