Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Андрогін явно хоче похвалитися своїм знанням у галузі засобів масової комунікації, проте дівчина, що була з ним поруч, не слухала його; вона взяла один із буклетів і стала читати.

— А хто така Ліза Вінер?

— Ти. Ми змінили твоє ім’я. Або, точніше, це ім’я ми вибрали раніше, аніж вибрали тебе. Віднині ти називатимешся саме так; Габріела звучить надто по-італійському, а Ліза може бути будь-якої національності. Дослідження тенденцій показують, що широкій публіці набагато легше запам’ятовуються імена, які мають від чотирьох до шести літер: Фанта. Тейлор. Бертон. Девіс. Вудз. Гілтон. Розповідати далі?

— Та ні, не треба, я й так бачу, що ти добре знаєш закони ринку. Тепер я хочу прочитати свою нову біографію, аби зрозуміти, хто ж я така.

Вона не приховує іронії, що звучить у її голосі. Вона завойовує свою нову територію: починає поводитись як зірка. Читає, що ж там написано: велике відкриття, знайдене серед тисяч актриспочатківців для участі в кінофільмах уславленого кутюр’є та продюсера Хаміда Хусейна, і так далі, і таке інше…

— Ця брошура була надрукована більш як місяць тому, — каже андрогін, знову нахиляючи терези на свій бік і смакуючи свою невеличку перемогу. — Її написала маркетингова група — вона ніколи не помиляється. Ось, наприклад, деякі подробиці з твого життя: «Працювала моделлю, закінчила курси драматичного мистецтва». Хіба це не правда?

— Тобто мене обрали за мою біографію, а не за ті якості, що їх я показала на пробах?

— Усі дівчата, які там були, мали одну й ту саму біографію.

— А може, перестаньмо дражнити одне одного і спробуймо поводитися більш по-людському й більш подружньому?

— У цьому середовищі? Забудь. Тут не існує друзів, лише інтереси. Тут існують не люди, а збожеволілі машини, які збивають усе на своєму шляху, поки не досягнуть того, що їм треба, або не наїдуть на стовп.

Попри таку відповідь двостатевої істоти, Габріела відчуває, що зробила правильний хід. Ворожість особи, з якою вона приїхала в лімузині, почала зникати.

— Читай далі: «Протягом багатьох років вона відмовлялася працювати в кіно, віддаючи перевагу театру як формі, в якій їй було зручніше виражати свій талант». Така біографія має багато переваг: вона показує тебе як особу цілісну, яка погодилася на роль тільки тому, що та припала до душі, хоч тебе й запрошували на ролі у п’єсах Шекспіра, Бекета та Жене. Андрогін — особа освічена й культурна. Про Шекспіра відомо всім, але Бекет і Жене відомі лише людям винятковим.

Габріела — або Ліза — погоджується, що її біографія складена дуже вдало. Лімузин прибуває до пункту призначення, і там їх знову зустрічають знамениті охоронці в чорних костюмах, у білих сорочках, краватках і з невеличкими раціями в руках, так ніби вони справжні поліціянти (схоже, саме такою є колективна мрія тієї групи). Один із них каже водієві, щоб той їхав далі, бо заходити ще рано.

Проте андрогін на цю мить уже зважив усі ризики й дійшов висновку, що ліпше прибути сюди рано, ніж пізно. Він виходить із лімузина і підходить до чоловіка, який удвічі перевищує його розмірами. Габріела хоче розвіяти свою увагу, подумати про щось інше.

— Якої марки цей автомобіль?

— «Майбах 57С», — відповідає їй шофер із німецьким акцентом. — Справжній витвір мистецтва, досконала машина, люкс. Був створений…

Але вона вже не слухає. Бачить, як андрогін сперечається з чоловіком, удвічі більшим за його розміри. Той, схоже, нічого не хоче слухати, знаками показує, щоб його співрозмовник повернувся до своєї машини й щоб вони не створювали пробку на вулиці. Андрогін, такий собі комарик, відвертається від слона й іде до автомобіля.

Відчиняє дверцята й каже Габріелі, щоб вона виходила.

Вони зайдуть так чи інак.

Габріела боїться найгіршого — скандалу. Вона йде поруч із комариком до слона, і той їм каже: «Зупиніться, не можна заходити!», але обоє не зупиняються. Габріела чує й інші голоси, які кажуть: «Будь ласка, шануйте правила, ми ще не відчиняємо двері!» Вона не має мужності озирнутися, боячись, що зграя охоронців зараз їх наздожене і тоді їм буде непереливки. Але нічого не відбувається, й андрогін навіть не прискорив ходу, певно, з поваги до довгої сукні своєї супутниці. Тепер вони йдуть через дуже гарний сад, обрій перед ними забарвлюється в рожеві та сині кольори, й сонце заходить.

Андрогін утішається своєю перемогою.

— Вони дуже хоробрі, коли ніхто їм не суперечить. Але досить підвищити голос, подивитися їм у вічі і йти, куди тобі треба, й вони не ризикують тебе зупинити. Я маю запрошення й усе, що треба; ті здоровила не такі вже й дурні, вони знають, що лише люди значні спроможні ставитися до них так, як вони на те заслуговують.