Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

«Іди вперед. Навіть коли впевненість твоя ослабне, все одно йди вперед. Помисли Бога нам недовідомі, й іноді людина бачить перед собою дорогу лише тоді, коли починає йти».

Дякую, Олівіє. Може, він перебуває тут для того, щоб показати світові, яким він став спотвореним, адже свого найвищого ступеня спотворення він досягає саме тут, у Канні. Ігоря змагають сумніви. Але хай там що, а він тут недаремно, і два роки напруги, планування, страху, непевності нарешті знайшли своє виправдання.

Можна собі уявити, яким буде наступний кінофестиваль: без магнітних карток люди не зможуть навіть пройти на пляж, елітні снайпери сидітимуть на кожному даху, сотні поліціянтів у цивільному одязі змішаються з натовпом, детектори металу стоятимуть на вході до кожного готелю, де великим синам Суперкласу доведеться чекати, поки полісмени обнишпорять їхній багаж, примусять їх скинути черевики, попросять повернутися і пройти ще раз, бо вони забули кілька монет у кишені й апарат запищав, кожному чоловікові, в якого волосся буде з просивиною, накажуть підняти руки, й обшукають його з голови до ніг, наче спійманого злочинця, а кожній дамі доведеться пройти за брезентову перегородку — що різко контрастуватиме зі старовинною елегантністю інтер’єру, — де вона муситиме стати в чергу й чекати, поки жінка-полісмен з’ясує, щó примусило задзвеніти металошукач: сталеві пластинки, вшиті в чашечки бюстгальтера.

І тоді місто покаже своє справжнє обличчя. На зміну розкоші й гламуру прийдуть напруга, обрáзи, байдужі погляди полісменів, утрачений час. Дедалі гостріше відчуття самотності — цього разу спричинене обставинами, а не одвічною пихою обраних. На приморський курорт надішлють військові підрозділи з наказом захищати людей, які хочуть лише розважитися й відпочити, а витрати на їхнє утримання ляжуть на плечі платників податків.

Почнуться демонстрації та маніфестації. Чесні трудівники протестуватимуть проти порядків, які здаватимуться їм абсурдними. Уряд оголосить, що розглядає можливість перекласти частину податкового тягаря на плечі організаторів кінофестивалю. Спонсори — які легко витримали б ці додаткові витрати — утратять інтерес до цього дійства, бо одного з них образив коп найнижчої категорії, що наказав йому заткнути пельку й виконувати вимоги безпеки.

Канн почне помирати. Через два роки буде оголошено, що суворі заходи, спрямовані на підтримання закону й порядку, дали свої результати: під час кінофестивалю не зареєстровано жодного злочину. Терористам більше не вдасться сіяти тут паніку й жах.

Вони захочуть повернути час назад, але це їм не вдасться. Канн не перестане вмирати. Новий Вавилон буде зруйновано. Содом новітнього часу буде стертий з географічної мапи.

Ігор виходить із душу з уже прийнятим рішенням: коли він повернеться до Росії, то доручить своїм службовцям з’ясувати прізвище родини Олівії. Він перерахує їм через банки з доброю репутацією анонімні пожертвування. Винайме талановитого письменника, доручить йому написати роман про цю дівчину й оплатить його переклад іншими мовами.

«Це історія дівчини, яка продавала кустарні сувеніри; її бив наречений, визискували батьки, але одного дня вона доручила свою душу чужоземцю й змінила частину нашої планети».

Відчиняє шафу, одягає бездоганно білу сорочку, добре відпрасований смокінг, взуває лаковані черевики ручної роботи. Жодних проблем із краваткою-метеликом, бо він її чіпляє бодай раз на тиждень.

Він умикає телевізор: це час місцевих новин. Дефіле на червоному килимі становить їхню головну частину, але передають також коротке повідомлення про жінку, яку знайдено мертвою на пірсі.

Поліція оточила місце події, хлопець, що спостерігав сцену вбивства (Ігор напружує увагу, хоча жодної думки про помсту в нього нема), каже, що двійко закоханих сіли на лаву й стали розмовляти, потім чоловік дістав невеличкий стилет і почав водити його кінчиком по тілу жертви, жінці це, схоже, подобалося. Тому хлопець не відразу зателефонував до поліції, бо думав, що йдеться про якусь жартівливу гру.

«Який вигляд він мав?»

Білий, віком років сорока, одягнений так-то і так-то, з витонченими манерами.

Йому нема чого турбуватися. Ігор відкриває свою шкіряну теку й дістає звідти два конверти. В одному з них лежить запрошення на гала-вечерю, яка почнеться через годину (хоч усім відомо, що насправді вона почнеться пізніше щонайменше хвилин на дев’яносто) і на якій, він знає, буде присутня і Єва. І навіть якщо вона не підійде до нього, йому нема чого хвилюватися. Він сам підійде до неї, так чи інак. Йому вистачило менш як двадцяти чотирьох годин, аби зрозуміти, з якою жінкою він одружився і що всі його страждання, пережиті за останні два роки, були марними.