Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Він завжди був людиною, спроможною ухвалювати важкі рішення й іти до кінця, причому навіть Єва ніколи не знала, щó відбувається в темних закапелках його душі. Протягом багатьох років він мовчки терпів погрози від окремих осіб і від груп і відреагував на них, дотримуючись усіх заходів обережності, лише тоді, коли почув себе достатньо сильним, щоб ліквідувати тих осіб, які йому погрожували. Йому знадобився неймовірний самоконтроль для того, щоб не дозволити тяжкому досвіду, який довелося йому пережити, залишити позначки на його житті. Він ніколи не приносив своїх тривог і свого страху додому; Єва повинна була жити у спокої, нічого не знаючи про випробування, які доводиться терпіти кожному чоловікові, що хоче утвердити себе в бізнесі. Він оберігав її від усього, а вона не тільки не відповіла йому вдячністю, а й не схотіла зрозуміти його.

Дух юної дівчини, яку він убив, заспокоїв його, навіявши йому не тільки цю думку, а й підказав йому щось таке, про що він раніше не думав. Він прилетів сюди не для того, щоб відвоювати жінку, яка його покинула, а для того, щоб зрозуміти нарешті: вона не варта всіх цих років болю, місяців ретельного обмірковування, не варта його спроможності прощати, бути великодушним і терплячим.

Він надіслав їй одне, два, три повідомлення, а вона ніяк на них не відреагувала. Їй було б дуже легко довідатися, де він оселився. Щоправда, п’ять або шість телефонних дзвінків до готелів-люкс нічого б їй не дали, адже він оселився під вигаданим прізвищем і назвав вигадану професію. Але хто шукає, той знаходить.

Він прочитав статистичні дані: Канн має сімдесят тисяч населення, ця цифра приблизно потроюється під час фестивалю, але люди, які сюди приїздять, завжди зупиняються в одному й тому самому місці. Де тепер живе вона? У тому самому готелі, що й він, і навіть відвідує той самий бар, адже він бачив їх учора ввечері. Проте навіть знаючи все це, Єва не вийшла на Круазетт, щоб знайти його. Не зателефонувала їхнім спільним друзям, щоб довідатися, де він зупинився; принаймні одному з них він дав усі необхідні відомості, адже думав, що та, яку він вважав єдиною жінкою свого життя, неодмінно захоче зустрітися з ним, коли довідається, що він так близько.

Їхній друг мав точні інструкції щодо того, як і де вони могли б зустрітися. Але Єва досі не обізвалася.

Ігор роздягається й іде в душ. Єва не заслуговує на те, щоб він приділяв їй стільки уваги. Він майже переконаний, що зустрінеться з нею сьогодні ввечері, але з кожною хвилиною ця зустріч втрачає для нього вагу. Можливо, його місія полягає в чомусь значно більшому, аніж повернути собі любов жінки, яка зрадила його й тепер говорить про нього казна-що. Дух дівчини з густими бровами нагадує йому про історію, яку розповів один старий афганець під час перепочинку між двома битвами.

Населення міста, розташованого в пустельних горах Герату, після того як протягом кількох століть там панував безлад і погане управління, було в повному розпачі. Не можна ось так відразу повалити монархію і разом із тим не можна терпіти самовдоволених і себелюбних царів, що ставали все гіршими від покоління до покоління. Тож зрештою люди вирішили скликати Лою Джирґу, тобто раду наймудріших місцевих старійшин.

І Лоя Джирґа постановила: ми станемо обирати царя кожні чотири роки й наділятимемо його повною й абсолютною владою. Він зможе збільшувати податки, вимагати цілковитого послуху, обирати собі для постелі нову жінку на кожну ніч, їсти й пити від пуза. Зможе носити найкращий одяг, їздити на найкращих конях. І нарешті: усі виконуватимуть кожен його наказ, хоч би яким абсурдним він був, і нікому не буде дозволено сумніватися ані в його логіці, ані в його справедливості.

Та по закінченні чотирьох років цар муситиме відмовитися від престолу й покинути місто, забравши із собою лише свою родину й той одяг, який буде у нього та в них на тілі. Усі знали, що це означатиме смерть через три або чотири дні, позаяк у тій долині не було нічого, крім неозорої пустелі, де взимку панував лютий холод, а влітку стояла нестерпна спека. Мудреці з Лоя Джирґи думали, що ніхто не наважиться взяти владу за таких умов і вони зможуть повернутися до стародавньої традиції демократичних виборів. Отже, було ухвалено рішення: царський престол вільний, але той, хто захоче сісти на нього, муситиме дотримуватися висунутих жорстких умов. Спочатку знайшлося кілька людей, які вхопилися за цю можливість. Першим той виклик прийняв чоловік, хворий на рак, але він помер під час свого правління, з усмішкою на губах. Його наступником став божевільний, але внаслідок психічного розладу він покинув місто вже через чотири місяці (хибно зрозумівши поставлені йому умови) і зник у пустелі. Піля цього поширилася чутка, що цей трон проклятий і більш ніхто не наважувався ризикнути. Місто залишилося без правителя, безлад посилювався, й городяни дійшли висновку, що про монархічні традиції слід назавжди забути, й наготувалися змінити свої звички та звичаї. Настав час Лої Джирзі похвалити себе за мудре рішення своїх членів: адже вони не примушували народ робити вибір, а тільки знайшли певний спосіб покласти край амбіціям охочих захопити владу за будь-яку ціну.