Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Моріс читав на своєму моніторі текст, що, певно, був електронним листом. Інспектор, який сидів перед ним, схоже, став дослухатися до його аргументів.

— Через цілковиту відсутність мотивів, із яких він чинить свої злочини. Більшість таких убивць мають те, що ми називаємо «почерком»: обирають жертву приблизно одного зразка — гомосексуаліста, повію, жебрака, парочки, які ховаються в лісі, тощо. Є й інші, яких ми називаємо «асиметричними вбивцями», — вони вбивають тому, що неспроможні стримати в собі імпульс. Вони досягають певного пункту, в якому імпульс задовольняється, і перестають убивати доти, доки це бажання знову не виходить у них із-під контролю. Наш серійний убивця належить до цієї другої категорії.

Тут є про що подумати: дії нашого вбивці позначені високим професіоналізмом. Він убиває по-різному — голими руками, отрутою, стилетом. Ним не рухають класичні мотиви: секс, алкоголізм, очевидний психічний розлад. Він добре знає анатомію людини — і це поки що наша єдина зачіпка. Він, певно, спланував свої злочини заздалегідь, бо отруту не так легко роздобути, тому ми маємо всі підстави зарахувати його до тих, хто «виконує місію», але ми ще не знаємо, яку саме. Цікаво відзначити, що, вбиваючи дівчину, він використав один із прийомів російського бойового мистецтва, яке називається самбо, — і це поки що наш єдиний слід. Я міг би піти й далі і сказати, що до його почерку входить також намагання на певний час заприятелювати з жертвою. Але така теорія входить у суперечність із тим убивством, яке він скоїв на званому обіді, у павільйоні на пляжі в Канні. Згідно з наданими мені відомостями, біля жертви були двоє особистих охоронців, які не дозволили б йому надто наблизитися. А крім того, за нею також стежив Інтерпол.

Отже, росіянин. Савуа вже наготувався увімкнути свій мобільний телефон і наказати переглянути списки постояльців у всіх готелях міста. Чоловік приблизно сорока років, добре вдягнений, волосся з сивиною, росіянин.

— Той факт, що він застосував прийом із російського мистецтва рукопашного бою, ще не свідчить про те, що він росіянин. — Моріс прочитав його думки, як і годиться колишньому доброму детективу. — Застосувавши той самий метод, ми можемо дійти висновку, що він індіанець із Південної Америки, адже він застосував отруту кураре.

– І що ж нам робити?

— Чекати наступного вбивства.

Попелюшка!

Якби люди більше вірили казкам про фей замість слухати лише своїх чоловіків і батьків — які все вважають неможливим, — вони змогли б переживати те саме, що вона переживає тепер, сидячи в одному з незліченних лімузинів, які повільно, але неухильно наближаються до сходів, до червоного килима, до найголовнішого подіуму планети.

Актор-зірка сидить із нею поруч. На ньому гарний і строгий костюм, а з його губів не сходить усмішка. Він запитує, чи хвилюється вона. Звісно, ні: у мріях не існує ані хвилювання, ані нервів, ані тривоги, ані страху. Усе там чудове, й усе відбувається, як у кіно — героїня страждає, бореться, але їй щастить досягти всього, чого вона бажає.

— Якщо Хамід Хусейн не передумає й не відмовиться здійснювати цей проект і якщо фільм матиме той успіх, якого він сподівається, то ти ще переживеш багато таких хвилин. Якщо Хамід Хусейн не передумає й не відмовиться здійснювати цей проект? Але хіба не все вже вирішено?

— Але ж я підписала контракт, коли була в «Кімнаті подарунків».

— Забудь про те, що я тобі сказав, не хочу псувати тобі ці щасливі хвилини.

— Ні, кажи, будь ласка, те, що хотів сказати. актор-зірка чекав від дурної дівчини саме такого запитання і з великою втіхою відповідає на нього:

— Мені доводилося брати участь у незліченних проектах, які починалися й ніколи не закінчувалися. Такі правила гри, але ти не думай про це тепер.

— А як же контракт?

— Контракти існують для адвокатів, на них вони заробляють гроші. Але забудь, будь ласка, про те, що я тобі сказав. Утішайся цією хвилиною.

А «хвилина» наближається. Позаяк машини їдуть дуже повільно, то люди на вулиці бачать, хто в них сидить, навіть крізь темні шибки, які відокремлюють простих смертних від обранців долі. актор-зірка махає рукою, долоні з вулиці стукають у вікно, просять його опустити шибку бодай на мить, дати кілька автографів, кинути свою фотографію.

Актор-зірка махає рукою, наче не розуміє, про що його просять, або переконаний у тому, що однієї усмішки досить для того, аби затопити своїм світлом весь світ.