Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Тепер можна переходити й до суті.

— Результати розтинів показують, що вбивця не намагався зґвалтувати свої жертви…

— Докторе Моріс, я повинен розв’язати надзвичайно складну проблему й розв’язати її якомога швидше. Мені потрібна впевненість у тому, що ми маємо справу з серійним убивцею. Цілком очевидно, що ніхто не може зґвалтувати чоловіка на званому обіді або дівчину на пляжній лаві. Співрозмовник пускає його слова повз вуха й провадить:

— …що властиво для багатьох серійних убивць. Декотрі з них керуються міркуваннями, що їх умовно можна назвати «гуманними». Скажімо, медсестри, що допомагають померти пацієнтам, які перебувають на останній стадії життя, а іноді ми знаходимо трупи жебраків, убитих невідомо ким і невідомо як, а буває навіть, що працівники служб соціальної допомоги, відчуваючи жаль до старих і калічних пенсіонерів, приходять до висновку, що в іншому житті їм буде набагато краще — такий випадок нещодавно стався в Каліфорнії. Існують також охочі поліпшити в такий спосіб суспільство — їхніми жертвами стають переважно повії.

— Пане Моріс, я приїхав сюди не для того, щоб… Цього разу Моріс злегка підвищує тон.

— А я вас, власне, сюди й не запрошував. Я роблю вам послугу. Якщо хочете, можете їхати собі геть хоч зараз. Якщо ж ні, то відмовтеся від своєї поганої звички — щохвилини уривати мої міркування. Якщо ми хочемо когось зловити, то повинні зрозуміти, як він думає.

— То ви згодні чи не згодні, що ми маємо справу із серійним убивцею?

— Я ще не закінчив.

Савуа узяв себе в руки. І справді, чого він так поспішає? Хіба не ліпше буде дочекатися, поки журналісти заплутаються остаточно, а тоді приголомшити їх несподіваним розв’язанням проблеми?

— Пробачте мені. Я вас слухаю.

Моріс зручніше вмощується у кріслі й обертає монітор у такий спосіб, щоб Савуа бачив, щó зображено на ньому: на величезному екрані він бачить гравюру, імовірно дев’ятнадцятого сторіччя.

— Перед вами найславетніший з усіх серійних убивць: Джек на прізвисько Потрошитель. Він діяв у Лондоні й лише за другу половину тисяча вісімсот вісімдесят восьмого року позбавив життя п’ятьох чи то сімох жінок у людних або напівлюдних місцях. Він розпорював їм животи й витягував із них нутрощі та дітородні органи. Його так і не спіймали. Він перетворився на міф, і до сьогодні його особу не з’ясовано.

Картинка на моніторі змінилася, тепер там було щось подібне до мапи зоряного неба.

— А тепер ви бачите підпис Зодіака. За десять місяців він убив у Каліфорнії п’ять парочок; то були підлітки, які зупиняли автомобілі в безлюдних місцях, щоб полапати одне одного. Він надсилав листи в поліцію, позначені цим символом, схожим на кельтський хрест. До сьогодні ми не знаємо, хто ж то був.

Але як у випадку Джека, так і у випадку Зодіака дослідники вважають, що йдеться про людей, які хотіли відновити мораль та добрі звичаї в тих регіонах, де жили. Вони, так би мовити, виконували свою місію. І попри уявлення про них, яке навіює людям преса такими своїми заголовками, як:

«Душитель із Бостона» або «Дітовбивця з Тулузи», вони зустрічаються зі своїми сусідами на вікенди й тяжко працюють, щоб заробити собі хліб щоденний. Ніхто з них не здобуває фінансової вигоди зі своїх злочинів.

Розмова починає цікавити Савуа.

— Ви хочете сказати, що нашим убивцею може бути будь-яка людина, що приїхала до Канна на фестиваль?

– І сіє тут терор із якоїсь цілком абсурдної причини, як наприклад, «покінчити з диктатурою моди» або «покласти край поширенню фільмів, які закликають до насильства». Преса вигадає для нього прізвисько, що навіює жах, і почне створювати атмосферу страху й підозри. Йому почнуть також приписувати злочини, що не мають ніякого стосунку до нього. Виникає паніка, яка припиняється лише в тому разі, коли випадково — я повторюю, випадково — зловмисника схоплять. Бо нерідко буває, що він діє протягом певного часу, а потім зникає, не залишивши по собі жодних слідів. Він залишив свій знак в історії, іноді він пише щоденник, який знайдуть по його смерті, — і це все.

Савуа більше не дивиться на годинник. Його мобілка дзвонить, але він вирішує не вмикати її: проблема виявилася набагато складнішою, аніж він припускав.

— Тобто ви все ж таки згодні зі мною.

— Так, — відповідає йому найавторитетніший детектив Скотленд-Ярду, чоловік, який став легендою, розкривши п’ять злочинів, що вважалися абсолютно безнадійними.

— А чому ви всетаки дійшли висновку, що перед нами серійний убивця?