Пауло Коэльо - Переможець завжди самотнiй

Повз них пробігає хлопець із навушниками у вухах, який навіть не завдав собі клопоту поглянути в їхній бік.

— Я живу з чоловіком, який перетворив моє життя на пекло, проте я неспроможна покинути його.

Вираз очей в Ігоря змінюється. Олівія втішає себе думкою, що знайшла спосіб вислизнути з пастки. «Будь розумною. Намагайся не дратувати його, думай про дружину чоловіка, що сидить із тобою поруч».

Будь правдивою.

— Він забороняє мені зустрічатися з друзями. Ревнує до всіх на світі, хоч сам не обминає жодної жінки. Хоч би що я робила, йому все не так, каже, я не вмію себе шанувати. Відбирає в мене навіть ті невеличкі гроші, що їх я одержую як комісійні за проданий товар.

Росіянин сидить мовчки, дивлячись на море. Набережна наповнюється людьми. А що як вона просто підхопиться на ноги й кинеться навтіки? Чи наважиться він вистрелити? І чи справжній у нього пістолет?

Але вона відчуває, що торкнулася теми, яка його по-справжньому зацікавила. Тому ліпше не ризикувати — вона добре пам’ятає, яким був його погляд і його голос кілька хвилин тому.

— Та все одно я неспроможна його покинути. Навіть якби з’явився чоловік набагато кращий, набагато великодушніший і багатший, я не проміняла б на нього мого коханого. Я не мазохістка, я не отримую втіхи від того, що мене безперервно принижують, але я кохаю його.

Вона відчула, як дуло пістолета знову вперлося їй у ребра — певно, вона сказала щось не так.

— Я зовсім не такий чоловік, як твій падлючий коханець, — у голосі росіянина тепер звучать ноти глибокої ненависті. — Я дуже багато працював, щоб надбати все, що тепер маю. Працював тяжко, мене нещадно били, я витримав удари, я боровся чесно, хоч іноді й мусив бути твердим і невблаганним. Я завжди був добрим християнином. Я маю впливових друзів і я ніколи не був невдячним щодо них. Усе, що я робив, я робив як годиться.

Я нікого не знищував на своєму шляху. Завжди, коли була можливість, я дозволяв своїй дружині робити все, що їй хотілося, й ось результат, я сам-один, я самотній. Атож, мені доводилося вбивати людей під час тієї ідіотської війни, але я ніколи не втрачав почуття реальності. Я не належу до тих травмованих ветеранів війни, які заходять до ресторану й усіх поливають кулеметним вогнем. Я не терорист. Звісно, життя повелося зі мною несправедливо, воно позбавило мене найважливішого — кохання. Але існують інші жінки, а біль від утраченого кохання минає. Я повинен діяти, мені набридло бути жабою, яка скоро звариться.

— Якщо ви знаєте, що існують інші жінки, що біль від утраченого кохання минає, то чому ви тоді так страждаєте? Атож, тепер вона поводиться як людина доросла — її навіть здивував той спокій, із яким вона намагалася приборкати психа, що сидів поруч неї.

Він, схоже, завагався.

— Я не знаю прямої відповіді на це запитання. Можливо, тому, що мене покинули уже не вперше. Можливо, мені треба показати собі самому, на що я спроможний. Можливо, тому, що я збрехав, бо насправді інших жінок не існує — існує лише одна. Я маю план.

– І що то за план?

— Я вже тобі казав. Зруйнувати кілька світів, аби вона зрозуміла, яка вона важлива для мене. Зрозуміла, що я спроможний піти на будь-який ризик, аби лиш її повернути.

Поліція!

Обоє вони побачили, як до них наближається поліційний автомобіль.

— Пробач, — сказав її співрозмовник. — Я хотів би поговорити з тобою трохи ще, адже життя й до тебе було несправедливим.

Олівія розуміє, що це її смертний вирок. А що тепер їй уже нема чого втрачати, то вона знову намагається підхопитись на ноги. Але рука чужоземця вже лягла на її праве плече так, ніби він її обіймає з ніжністю.

«Самозащита без оружия», або «самбо» — під такою назвою воно більш відоме серед росіян, — це мистецтво швидко вбивати голими руками, не давши жертві зрозуміти, щó відбувається. Воно вдосконалювалося протягом століть, коли народам або племенам доводилося боронитися від загарбників, не маючи ніякої зброї. Воно знайшло широке застосування в системі совіцьких каральних органів, перед якими стояло завдання знищувати ворогів режиму, не залишаючи сліду. Тодішні комуністичні лідери доклали чимало зусиль, щоб домогтися визнання самбо олімпійським видом спорту і включити його до програми Московської Олімпіади 1980 року, проте самбо було визнане надто небезпечним, і комуністам не пощастило організувати міжнародні спортивні змагання з боротьби, яку вміли застосовувати тільки вони.

Тим ліпше. Позаяк самбо не набуло великого поширення, то дуже мало людей знайомі з його смертоносними прийомами. Правий великий палець Ігоря натискає на сонну артерію Олівії, і кров перестає надходити в її мозок. Водночас другою рукою він натискає на певну точку під її пахвою, що спричиняє параліч м’язів. Її тіло не смикається й не корчиться, і тепер лишається тільки зачекати дві хвилини.