Анна Хома - Львів. Смаколики. Різдво [збірка]

Хвора нога підступно нила і не давала заснути. Віра випила знеболювальне і крутилась на ліжку. Від старих спогадів у горлі стояв клубок — невиплаканих слів чи сліз. У сусідній кімнаті мирно сопіла Люба. Їй чути ридання ні до чого. Хороша дівчина, шкода, що життя до неї несправедливе. Віра покрутила в руках Любин записник, а потім розгорнула на випадковій сторінці. «Жодного Різдва не буває без дива. Скільки свят ти проживеш — стільки див з тобою і станеться».

Шкода, що нічого не можна змінити… Жінка усміхнулась. А може, варто спробувати? Надя навіть не помітить, що в неї донька зникла. А Люба могла б пожити в неї якийсь час, підготуватись до вступу в університет… Тим паче що Віра вже давно склала заповіт на цю малу, ближчого ж у неї анікогісінько не залишилося. Точно, хай так і буде. Нехай зостається! Любі буде диво цього Різдва, а Вірі — щастя.

Біль у нозі не вщухав. Нарешті жінка не витримала. Накинула Орестову куртку, взулась і, спираючись на милиці, що залишились від бабусі (ніколи не думала, що згодяться), вийшла на вулицю. Прогулятись удвох.

Вулиці сонного міста були геть безлюдними. У такі ночі хороше спати вдома під теплим боком. Щоб у сусідній кімнаті дрімало двійко дітлахів, а в коридорі куняв великий кудлатий пес. Якби можна було все повернути, переписати… Вона ніколи не відпустила б Ореста у той похід. Недарма їй снились погані сни. Але він був надто відповідальний, надто добрий. Не міг підвести команду. Завжди віддавав усього себе. Мабуть, тому небо і забрало його. Вона так чекала на його повернення. От зараз він увійде і скаже: «Святкуємо вдвох». А вона йому: «Не вдвох, а втрьох». Те Різдво було найгіршим з усіх. Як і кожне наступне. Як і кожен наступний день.

Ноги самі привели її до каруселі. Якби ж вона ще працювала… Віра ступила крок, посковзнулася і ледь не впала, але в останню мить встигла схопитися за холодне поруччя. Жінка опустилася на сидіння, приторочене до білого коня, і перевела подих. Пальці миттєво побіліли від холоду. Віра машинально запхала їх у глибокі кишені і намацала якусь кульку. Витягла її, розгорнула і не змогла стримати сліз. Кулькою виявився сірий квиточок. Неушкоджений. Діючий.

— Ваш квиточок! — прошепотіла жінка і надірвала кутик.

Клубок у горлі почав розсмоктуватись, дихати стало легше. Віра зручніше вмостилась у сідлі і відштовхнулася від землі милицею. Карусель злегка зрушила з місця. Віра посміхнулася і відштовхнулася сильніше. Карусель почала повільно обертатись.

— Ваш квиточок? — виринув у пам’яті забутий голос.

Жінка розпустила тугу косу, і сиві кучері вільно розсипались по спині. На долоню опустилась перша сніжинка. Віра піднесла її до очей, щоб краще роздивитися. Сніг. Без нього не буває Різдва. Жінка зачудовано погладила білу гриву і здивувалася. На дотик волосся було шовковистим і таким… Справжнім?

— Ваш квиточок?

Ніби у відповідь, кінь під нею весело заіржав. Карусель оберталася швидше і швидше. Милиці кудись полетіли, а слідом за ними і куртка. Світ навколо перетворився на крижаний калейдоскоп яскравих плям: синіх, червоних, зелених, із яких раптом проступило обличчя чорнявого чоловіка.

— Орест? — Жінці перехопило подих.

Чоловік посміхався і простягав руку. Другою він притискав до себе маленький рожевий згорток. Невже це їхній син? Віра вклала тонкі пальці в Орестову долоню й опинилась у рідних обіймах. Сніжинки кружляли швидше і швидше. Здавалося, що окрім червоної каруселі в повітрі ширяють тисячі білосніжних. Зморшки розгладжувались, погляд яснішав, у ньому знову тонула синява далекого неба.

— Оресте, я так сумувала! — вигукнула зовсім юна дівчина, по щоках заструменіли сльози. Чоловік витер їх великим пальцем і похитав головою. — Не буду! Більше не сумуватиму!

А карусель кружляла, поки не розчинилась у суцільній сніговій завісі. Саме в цю мить у порожній кухні дзвінок таймера на духовці збудив сплячу Любу. Вона втягнула носом солодкий аромат і потягнулась — Різдво було поруч.

Наступного ранку на площі збереться багато людей: різдвяна ялинка весело палахкотітиме яскравими вогниками, у повітрі гримітимуть феєрверки, пахнутиме порохом і повітряною кукурудзою. Але каруселі там більше не буде. На снігу залишаться пара милиць і стара куртка з дивної тканини…