Анна Хома - Львів. Вишні. Дощі [збірка]

— Була така, була. — Юстя підійшла до ляди ближче, ледь втрималась, щоб не скривитись, — від рюкзака добряче несло цибулею впереміш із часником, повабила хлопця пальцем, замилувалась його довгими пухнастими віями і, коли між їх вустами залишилось півподиху, таємниче прошепотіла: — От тільки, на жаль, закінчилась. Якраз сьогодні, уявляєте?

Дівчата вибухнули веселим сміхом, шикаючи одна на одну.

— Справді? — Юнак з нахаби в одну мить перетворився на ображеного цуцика. — Так шкода.

— Ой, мені теж, — підіграла дівчина, звабливо поводячи плечем.

— То, може, ви щось придумаєте? — Хлопець засукав рукава та покрутив червоний плетений браслет на руці.

З-під ліктя Юстини випірнула Дзвінка, штиркнула подругу у бік та по-змовницьки підморгнула парубкові.

— А ви гарно попросіть — то й придумаємо. Он Юстина у нас сама вишнівку готує: домашню, пальчики оближеш!

Дівчина відвоювала в коліжанки ляду та заперечно похитала головою:

— Не думаю, що зможу вам допомогти.

— А може, все-таки спробуєте? — Хлопець трусонув головою, і кілька пасем впало йому на очі.

Юстина подивилась в його очі і таки впіймалась — розчинилась в їх синій глибині. Страшенно закортіло торкнутися його волосся, спробувати на дотик гладеньку засмаглу шкіру…

— Мені здається, — мовила повільно, — вдома мала бути ще одна пляшечка. Якщо прийдете завтра, я вам принесу.

— Буду щиро вдячний. — Юнак взяв Юстинину руку, збираючись її поцілувати. Дівчина видерла долоню та вибігла у підсобку.

— Передайте їй, що я люблю, коли від мене бігають. Відчуваю себе мисливцем, — його зуби хижо зблиснули. — Мене Левком звуть. Бувайте здорові, дівчата, — хлопець хитро посміхнувся та вийшов з аптеки.

Почувши дзвоники, Юстина повернулась до ляди. До неї одразу підбігли коліжанки й засипали питаннями:

— Що це було? Хто це? Твій хлопець? Такий класний!

— Та що ви, дівчата, починаєте? — відмахнулась дівчина. — Просто турист. Робити йому нема чого…

— Простому туристові вишнівку з дому не носять, — багатозначно гмикнула Дзвінка.

— Ой, припини. То випадково вийшло! Сама ж мене здала йому з бебехами, сваха! — Юстина удавано грізно насупила брови. — Дивись, там на тебе вже жіночка чекає, а ти тут теревені розводиш. — Дівчина вщипнула за бочок товаришку та повернулась у підсобку. Опустилась біля столика з трилітровим слоїком з п’явками. Щоки палали, як несамовиті. Може, це він? Він думає про неї? Дівчина задерла рукав халату: так і є, шкіра була рясно вкрита сиротами.

Обернулась до вікна: дощ скінчився, тротуари грілися під сонцем, випарюючи вологу. Менш ніж за годину від нього не залишиться і сліду. Чоловік у світлій сорочці купував квіти у балакучої продавщиці. Юстина на мить замилувалась кольоровим багатством: ніжно-рожеві орхідеї, тендітні півонії, гортензії, сукуленти та жоржини кохалися в золотому промінні.

І чого так злякалася? Щоб вона — й від хлопців втікала, — та ніколи в житті! Що в ньому такого? Звичайний собі білявчик, так, гарний, так, надто гарний, однак — нічого особливого. Таких сотні вулицями Львова ходить і до дівчат заграє. Прислухалась до себе й похитала головою: не звичайний, зовсім не звичайний. Різкий запах часнику й цибулі хоч і затуляв собою світ, але дечого приховати не міг. Від дивного хлопця нічим не пахло. Може, не варто було з ним жартувати? Ох, доведе її язик, ой доведе…

— Юстино, винеси дві п’явки!

— Зараз!

Дівчина скривилась та потягнулась до слоїка. Думки про дивного відвідувача випарувались не згірше дощу. П’явок Юстина не любила й завжди намагалась уникати будь-якого контакту з ними. І вона була така не одна. Та після того, як повненькій Дзвінці набридло одній мити слизьких створінь, прийшла Марта та позбавила дівчат страху, одним рухом висипавши п’явок просто в підставлені долоні. Довелось на місці вчитися не боятись «кусючих лікарів», хоча побороти до них відразу дівчина так і не змогла.

— Хто буде дігтярну мазь робити? — запитала, зазираючи в журнал записів.

— Не я! — вигукнула Дзвінка.

— І не я, — повторила за нею Світланка.

— Добре вже, зроблю. З вас — сирник! Не запіканка, Дзвінко, а львівський сирник з родзинками!

— Домовились!

Юстина змішувала вазелінову основу з різким пахучим дьогтем та кисло зітхала: ніхто не любив робити мазі з такими інгредієнтами. Нарешті суміш була готова й викладена в баночку для відпуску. Дівчина переодягнулась та вийшла з аптеки, зачинивши за собою двері.