Мэтт Хейг - Як зупинити час

— Ні-ні-ні. Ти все неправильно зрозумів. Поглянь-но на нас. Ми сидимо в найвідомішому ресторані у залитому сонячним світлом місті, яке кожен прагне відвідати. Ми не переховуємося. Ми не запхалися в кузню у богом забутому Сент-Олбансі. Мета організації полягає в тому, щоб створити структуру, систему, яка дозволить покращити наші життя. Ти час від часу виконуєш моє прохання — запрошуєш в організацію іншу людину — і отримуєш чудове життя. Таким чином ти мені за це віддячуєш.

— Я провів вісім років на фермі в Альбукерке в компанії трьох корів та кактусів. Здається, для когось організація працює краще, аніж для інших.

Гендріх похитав головою:

— У мене для тебе лист. Від Реджинальда Фішера. Пам’ятаєш, ти запросив його до нас у Чикаго?

Він простяг мені листа, і я одразу його прочитав. Лист був довгий, але найбільше мені запам’ятався один рядок, майже у кінці: «Я б зрадив Господа та наклав на себе руки, якби ви до мене не приїхали. Зараз я щасливий знати, що я не найбільший дивак з усіх людей, що у мене є родина».

— Ну добре, може, щодо Аризони я і помилився, але ж так не завжди, правильно? На війнах гинуть люди, але це ще не значить, що війни взагалі не потрібні. Томе, у тебе ж наче було піаніно? Ти грав?

— П’ять годин на день.

— То скільки інструментів ти вже опанував?

— Близько тридцяти.

— Вражаюче.

— Та не зовсім. Більшість з них уже застаріла — така музика нікому не потрібна. Гершвіна [100] Джордж Гершвін (1898–1937) — американський композитор. на лютні не зіграєш.

— Це так, — Гендріх проковтнув останній шматочок риби та підняв на мене серйозний погляд. — Томе, ти вбивця. Без захисту організації ти б наразі опинився у вкрай скрутному становищі. Ми потрібні тобі. Але я не хочу, щоб ти лишався з нами суто з необхідності. Я чую тебе. Я чую. І я ніколи не забуду, скільки життів ти врятував, привівши тих людей до нас. Я братиму твої побажання до уваги. Ми залучимо більше ресурсів до пошуку Маріон. У нас є нові люди. У Лондоні, у Нью-Йорку, у Шотландії, у Відні. Вони візьмуться до роботи, і, звісно ж, я все це фінансуватиму. Я хочу домогти тобі чим тільки зможу. Я хочу, щоб ти добре жив, Томе, і щоб ти знайшов не лише Маріон, а й майбутнє, якого прагнеш…

До ресторану зайшли четверо чоловіків, і їх провели за столик. Одного з них впізнав би будь-хто на планеті: Чарлі Чаплін. Він помітив Лілліан Ґіш та підійшов з нею привітатися. Обличчя його було загалом спокійне, хоча зрідка проскакувала нервова посмішка. Лілліан засміялася з якогось його жарту. Я дихав одним повітрям з Шекспіром — а тепер дихаю одним повітрям з Чапліном. Як я взагалі можу бути не вдячним за це?

— Ми невидимі нитки історії, — мовив Гендріх, ніби читаючи мої думки.

Чаплін помітив наші погляди та трохи підняв уявного капелюха у привітанні.

— Ось бачиш, йому тут подобається. Мабуть, смачний у них суп. То ти вже придумав, що робитимеш зі своїм життям?

Я замислився над кількістю уваги, що оточувала Чапліна. Мабуть, це просто жахливо. А потім, роздумуючи над питанням Гендріха, я побачив піаніста в білому концертному піджаку. Побачив, як він заплющує очі та нота за нотою поринає в музику. І ніхто, окрім мене, його не помічає.

— Ось воно, — вказав я у бік піаніста. — Ось що я хочу робити.

— Чому Ліга Націй не могла просто зупинити Муссоліні й не дати йому наступати на Абіссінію?

Аміна сидить у першому ряду. Серйозна, насуплена, напружена. У руці вона тримає олівець. На ній футболка з написом «Горда сніжинка» [101] Сніжинка — образливий термін, що використовують для представників суспільства, чиї роки дорослішання припали на початок XXI століття. Підкреслюється уразливість цих молодих людей та їх переконаність у власній винятковості. Тут термін перегукується зі словом «сніжинка», яким нацисти називали всіх, хто виступав прости гітлерівців (ця назва походила від попелу з крематоріїв, що осипався, наче сніг). .

Я розповідаю про причини Другої світової війни та намагаюся захопити не тільки 1939-й, а й усі 1930-ті. Розповідаю, як Італія захопила Абіссінію (тепер Ефіопію) у 1935-му, як прийшов до влади Гітлер у 1933-му, а також про іспанську Громадянську війну та про Велику депресію.

— Вони намагалися, але не надто палко. Запровадили економічні санкції, але не вдалися до жодних активних дій. Руч у тому, що тоді більшість людей просто не розуміла, з чим ми мали справу. Бачте, зараз на кожну подію в історії можна подивитися з двох боків, а тоді — лише з одного. Ніхто ще не знав, до чого призведе фашизм.