Владимир Войнович: Малиновий пелікан

– І що ж вони? – перебив я промовця. – Невже вони не обурились? Не кинулись на бульдозеристів? Не спробували врятувати цінний продукт від такого кощунського і цинічного знищення?

– Та ви що! Вони стояли, дивились і плакали. У них одночасно текли сльози і слина, але потім вони дружно пішли на виборчі дільниці і всі як один проголосували за правлячу партію.

– А як ви на це реагували? – поцікавився я.

– Я відчув величезну гордість за наш народ. Я ним захоплювався, – сказав він і зійшов з трибуни.

Чесно кажучи, всіма цими доповідями я був розчарований і пригнічений.

– Але невже, – звернувся я до всього залу, – невже в нашому народі не зосталось нічого, що могло б подвигнути його не те, що на революцію, а бодай на мирний громадський протест, на те, щоб люди вийшли на вулиці, ну, щось там прокричали, щось там потрощили, перекинули і підпалили? Невже не було жодного випадку?

– Дозвольте відповісти, – підняв руку чоловік з ситим пісним обличчям, в якому я упізнав нашого омбудсмена.

І розповів, що антисирітський закон викликав у нашому суспільстві велике невдоволення, всім запам’яталась хода стурбованих громадян з портретами самого омбудсмена і депутатів, котрі прийняли цей дітолюбний закон, з викиданням портретів наприкінці ходи в сміття.

Я все це вислухав і оцінив:

– Те, що була хода стурбованих громадян, це добре, але недостатньо. Стурбовані вони завжди виходять і показують свою стурбованість. Але щоб виступ був по-справжньому масовим, необхідно стурбувати і не стурбованих. А коли вийшли лише стурбовані, хіба це схоже на революцію?

– Ні, але люди добре повеселились.

– Ось такою веселістю всі ваші діла і закінчуються, – зауважив я вельми засмучено. – А мені потрібна така веселість, яка називається революцією. Щоби не портрети ваші, а вас самих кидали в сміттєвий ящик, як у сусідній вороже налаштованій братній державі. Ні, я нічого не скажу, ви, звісно, працюєте, але впівсили, і я підозрюю саботаж. Ви хочете народ ображати, роздратовувати, але водночас сподіваєтесь на його довготерпіння і смиренність. А діяти слід рішуче. Ось ви, з червоними вухами, ви що хороше в розумінні поганого зробили для Вітчизни? Що? Очолюєте комісію з протидії спробам спотворення історії на шкоду Росії? Це у вас назва неправильна. Протидія поняття оборонне. А ми мусимо наступати. Тому пропоную вашу комісію перейменувати в комітет сприяння спотворенню історії на користь Росії. Треба поправити деякі історичні дати. Наприклад, тисяча дев’ятсот тридцять сьомий рік з історії викреслити і записати, що за тридцять шостим настав одразу тридцять восьмий. У тридцять дев’ятому Польща одночасно напала на дві соціалістичних держави, Німеччину і Радянський Союз. У сороковому польські офіцери, посоромившись агресивної політики свого уряду, здійснили масове самогубство в Катині. Ленін (Ульянов) був німецьким шпигуном, а Сталін (Джугашвілі) – грузинським і діяв за вказівкою ІІІ відділення Його Величності канцелярії грузинського диктатора Саакашвілі. Він хотів віддати всю Росію Гітлеру в сподіванні, що німці збудують у нас соціалізм, але народ не дав здійснитися цим планам і наміри двох вождів отримали крах під Сталінградом. Сталін був дуже доброю людиною, за що народ обожнює його досі. Але щоб подвигнути наш народ до революції, потрібна не доброта, а зло, жорстокість і несправедливість, особливі, винахідливі, що викликають у народі не страх чи байдужість, а широке обурення. Ось ви, в шостому ряду, товстун з довгим дзьобом, що це ви ховаєтесь за спину переднього? Підніміться! Ви ким працюєте?

– Я? – перепитав довгодзьобий, тремтячи від страху.

– Саме ви.

– Так я ж цей…

– Мені все одно, той чи цей. Хто ви за посадою?

– Так міністр же.

– Міністр чого?

– Міністр по постачанню населення продовольством.

– Ага, – кажу, – ось ви то мені й потрібні. І скажіть, як ви постачаєте населення?

Здається, він отямився і став відповідати дохідливо.

– Добре, – каже, – постачаємо. Всі магазини повні продуктів, недорогих, смачних, висококалорійних, імпортозамінних.

Це мене обурило:

– Ось я й бачу по вас, що смачні і висококалорійні. Ви скільки важите?

Він знову перепудився і став тремтіти, наче складався весь із желатинового желе.

– Та ну ж бо, не тремтіть. Я вас розстрілювати не збираюсь. Поки що. Але я ось зараз їхав містом і бачу, люди ходять усі суцільно товсті, з такими животами, з задишкою.

Піднявся міністр охорони здоров’я.