Ірен Роздобудько - Ґудзик

Вмилася, як звичайно, в туалеті вокзалу. Полізла за носовиком до кишені старих джинсів й витягла звідти усе, що там було. Виявляється, ще мала трохи грошей та якусь пластикову картку із іменем «Джошуа Маклейн»…

Місто ще недостатньо очистилося від сірого кольору, й мені раптом дико захотілося інших фарб. Я віддала кожушок якомусь привокзальному старцеві та взяла квиток у загальний вагон до Криму…

У загальних вагонах завжди пахне вареними яйцями. Тут їдять одразу після того, як потяг рушить. Розстилають газети, гіркою викладають на них яйця на всю родину та стукають, стукають ними об стіл. Неприємний запах заповнює увесь простір, під ногами хрумтить шкаралуща.

Незважаючи на те що сезон тільки розпочався, вагон був забитий людьми. Я одразу залізла на третю полицю й накрилася з головою грубою ковдрою — сховалася від цих запахів, розмов, розглядання.

…Південне містечко зустріло ароматом кави та меду, криком чайок, різнобарв'ям та гамором ринку. Але головнішим, зрозуміло, було море! Воно знаходилося десь зовсім поруч, за кам'яним парапетом набережної — величезне, синьо-зелене, усе закручене мілкими молочно-білими баранцями. На море мене вивозили — зазвичай на респектабельні курорти з ультрамариновими басейнами та білими шезлонгами, в яких я запоєм читала книжки.

Це нове море пахло чимось особливим — так, мабуть, високо вгорі пахнуть грозові хмари, а ще — молочний коктейль. Мені хотілося одразу пірнути в нього. Але спочатку вирішила десь оселитися, поки ще лишались якісь гроші. Навмання завернула у вузьку вуличку, що була повита коричневими венами старого винограду, й увійшла в перший-ліпший двір. Він був увесь переплутаний мотузками та завішаний простирадлами, купальниками й рушниками. Легкий вітерець відгорнув простирадло, й за ним відкрилася панорама із садом та кількома флігелями. Біля літньої кухні сиділа огрядна жінка похилого віку. Це була хазяйка. Звали її Марія Григорівна. Мабуть, я не справила на неї враження людини, яку можна пустити в хату, вона сказала, що всі місця зайняті і є тільки ліжко в невеличкому сараї. Мені було байдуже. Сарай був пречудовий: з дрібних дірочок у даху звисали золоті нитки сонячного світла, а в кутках сушилися духмяні оберемки різнотрав'я. До того ж, на ліжку лежала купка свіжої, випраної до синяви, постільної білизни.

Марія Григорівна наказала одразу розплатитися та віддати паспорт. Гроші за п'ять днів я віддала. А з приводу паспорта збрехала, що він у батьків, які ось-ось мають приїхати. Усе владналося.

Коли за хазяйкою зачинилися двері, я скинула з себе одяг. Було досить жарко, мені кортіло чимшвидше вийти до моря. Джинси мої мали жалюгідний вигляд. Тому, побачивши на столі ножиці, я відрізала їх трохи вище коліна. Вийшли шорти. До них, подертих, добре пасувала така сама вилиняла футболка. Більше в мене нічого не було. Якісь лахи, що дарувала мені в місті хазяйка, лишилися в «антресолях», я їх не взяла. Грошей у мене вже було обмаль. Я взяла п'ятірку, а решту засунула під ковдру. Вискочила на подвір'я. Марія Григорівна кинула на мене скептичний погляд…

…Море було, як хміль. Після першого ж купання я сп'яніла, здалося, що поринула у величезний басейн із шампанським. У голові шуміло, щоки палали. Я лягла на круглі камінці. Море шипіло й пінилося поблизу, як олія на пательні. Я хотіла їсти. Уперше.

— Пахлава медова! Горішки! Гарячі домашні манти! — почулося здалеку.

Я розплющила очі. Берегом ішла смаглява жінка з плетеним кошиком. Я ще ніколи й нічого не купувала на вулиці, це вважалося негарним тоном. Я махнула рукою й засоромилася цього жесту: вульгарно закликати літню жінку таким чином. Але вона швидко й охоче підійшла до мене, поставила перед самим носом кошика і відкинула білосніжний рушник. У мене перехопило віддих. Охайними купками тут було складено справжнє багатство: рум'яні, лискучі від меду та посилані цукровою пудрою солодощі у формі ромба. Надзвичайно смачні та дешеві! Потім я знову купалася і море вдячно злизувало солодку патоку з моїх долонь.

На пляжі я лежала довго. Так довго, що не помітила, як на набережній засвітилися ліхтарі. Бузкові сутінки насунулися з-за гір, сонце швидко пірнуло за горизонт, і на містечко попливли потоки неймовірних пахощів, які вдень були зовсім не відчутні. Аромат нічних фіалок змішувався з іншим — соковитим запахом, який ішов від мангалів та величезних казанів із пловом. Плов і шашлики продавали прямо на вулиці. Я купила порцію плову і з'їла її, сидячи на камінній огорожі парапету, спостерігаючи за людьми. А ще за художниками, які розставляли свої мольберти та етюдники. Я вирішила, що завтра куплю фарби та папір…