Богуміл Грабал - Вар'яти - Вибрана проза

А коли ми вже розходилися, то вона на роздоріжжі нахилилася до мене і сказала:

— Чого мені боятися їх? Мені вже ніхто другої дзюрки в дупі не висвердлить!

Потім довго мені приглядалася, а коли переконалася, що я дошолопав, покивала головою, засалютувала і пішлисьмо кожне своєю дорогою.

Потім я ладував ту зафайдану стружку до корит, а коли випростав хребет, дивлюся, а там на закруті тупцяє Ярмілка з кошиком за спиною, а в руках скринька і коновка. Я вже здалека бачу, що вона за мною роззирається. Я переліз через стирту порозкиданих брусів і запитав:

— Що чути?

А засмучена Ярмілка скаржиться:

— Власне довідаламся від бабів, що він сказав: «Хтозна, з ким та пройда має ото ?» Але я йому нинька коло автобусу викручу нумер. Стану під дверима і скажу при людях: «Моє шанованє, пане Ярославе Каліна, перепрошую, що перешкоджаю, але коли я після забави розложила ноги, то тоді була-м для вас добра, так? А зараз ви ся дивуєте, звідки та пройда має ото ? А шлячок би вас яснесенький не трафив? То я так заслужила? Дуже вам дякую!».

Ярмілка сідає на скриньку і б’є себе п’ястуком у чоло:

— Ну нащо я пішла тоді на ту гулянку, нащо? Витягли мене хлопаки — Яруш, гайда з нами на танці. Ну і я, вар’ятка, пішла. А там як ся обернула на другий бік столу і як 'го зувиділа-м, то мені щось аж тьохнуло, а йому так само, і ми танцювали разом, ані на хвильку мене не пустив з паркету, а потім вночі верталисьмо додому, ну і там в рові… — Ярмілка дивиться на мене з докором, але за мить її очі роз’яснюються: — Вже навіть його колєґи мають на нього зуба. Стрийку, але то буде геца! Зачинять мене в нього в шафі, потім запросять 'го і зачнуть про мене говорити і про наш шлюб, а потім на умовлений знак, яким будуть слова «Хай та пройда йде до холєри!», я відчиню шафу і вийду. Цікаво, що тоді скаже Яроушек? Файний плян, стрию, нє? Тримайте за мене пальці!

Вона встає, закладає собі паси коша на рамена, бере скриньку і коновку та квапиться до кухні за обідами. Я кричу за нею:

— А шо нині на обід, Ярмільцю?

Відвертається:

— Зупа кминкова, вуджений свинячий шлунок і шипшиновий сік! Але файна буде забава з тою шафою. Шо, нє?

Я киваю головою. А уява моя малює, як на умовлений знак Ярмілка дістає від пана Каліни пару смачних ляпасів по щоках, бо я його знаю, такому пальця до писка не клади… Але що ж, ладую решту, занурююсь у роботу, зникаю сам для себе, така вже в мене особливість — забутися, принаймні на кілька годин денно уникати роздумів…

Вже пів на першу, праця скінчена, чимчикую си просто до їдальні, ну і маєш — як невинне дитинчатко сидить за столом Ярмілка, сперши голову на долоні і уважно слухає стариганя, чий голос продирається крізь флеґму. Я підсідаю також і слухаю.

— Знаєш, Ярмільцю, коли надійде твій час, то наперід іди до соцзабезу, а допіру потім до суду. Я теж своїй Ляурі першим ділом надмухав пузо. Був-єм акурат у войську, як прийшла картка до суду. Ну пішов я, а суддя каже: «Сідайте, та й си закуріть, бо коли це-во прочитаю, зробиться вам зле». Але я відразу бовкнув: «Пане суддя, але я кохаю Ляуру і йно лишень вернусі з войська, то зараз із нею сі вженю, бо ми сі любимо!» Тоді він спитав: «Тобто ви признаєтеся до батьківства?» А я: «Признаюся!» Потім підписав йому там шось і вийшов, а на дворі вже на мене чекала Ляура і в готелі відразу пішлисьмо до ліжка.

Розпромінена Ярмілка впала йому в слово:

— Але як то можливе після тих криків? — Та відразу споважніла і спитала з непевною міною: — А якби мені не вийшло з тою шафою, то маю йому вислати благального листа? Що ви на це, дідуську?

У цю хвилю підійшло до старого троє замурзаних ливарників і запиталися:

— Дзядзю, як си мислите, можна поставити в матчі у Хомутах на нічию?

Старий, встаючи, захрипів:

— Того би-м не робив, хіба розкинути ставку на трьох, останнього разу я програв.

Ярмілка смикнула старого за фартуха:

— Дідуську, то шо мені порадите? Вислати того благального листа?

Старий поволі рушив до дверей:

— Я би-м скорше перестрахувався певняком на «Збройовку» [1] «Збройовка» (Брно) — популярний футбольний клуб. , а щодо нічиєї, то вже хай би на фукса.

Ярмілка підвелася і шарпнула старого за рукав:

— Ради Бога, дідуську, чи повинна я вислати того благального листа?

Старий вже у дверях сказав до ливарників:

— Наші тепер фаворитом, гірше зі ставками на кошиківку, тота Братислава не дає мені спати…

Ярмілка підскочила до нього з другого боку: