Оксана Забужко - Тут могла б бути ваша реклама [збірник]

Здесь есть возможность читать онлайн «Оксана Забужко - Тут могла б бути ваша реклама [збірник]» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Харків, Год выпуска: 2013, ISBN: 2013, Издательство: Array Литагент «Клуб семейного досуга», Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Тут могла б бути ваша реклама [збірник]: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Тут могла б бути ваша реклама [збірник]»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

У нову книжку відомої української письменниці вміщено популярний роман «Польові дослідження з українського сексу», що вже став сучасною класикою (це 12-те його перевидання), та вибрані оповідання 1981–2013 років, частина яких друкується вперше.
Обережно! Ненормативна лексика!

Тут могла б бути ваша реклама [збірник] — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Тут могла б бути ваша реклама [збірник]», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

ВОНА: В нашій культурі нема страху, каже Густав. No memory of fear. [85] Нема пам’яті про страх.

Ми з Малим витріщаємось на нього, заскочені. До чого це він?

Ми піддатніші до маніпуляцій, ніж ви, пояснює він. У нас нема імунітету. Ми не вміємо розгледіти справжньої загрози.

Чи ти ба.

Наприклад, пробує пояснити він, візьміть рекламу. Скільки там замаскованого насильства. Дівчина викидає хлопця з човна, дитина – батьків з машини, щоб заволодіти пакетиком чіпсів. Це сприймається як гумор. Коли кажеш про візуальний фашизм, на тебе дивляться як на психа. Вважається, ніби фашизм, комунізм – то все в минулому. Люди не бачать, як ними маніпулюють тими самими методами. Як їх заганяють у камеру віртуальної реальности. Коли щось стається насправді, ми беззахисні, як діти. Як ті діти, що, посварившись, убивають однокласника, а потім дивуються, чого він не встає, бо в комп’ютерних іграх на новому рівні вбиті завжди встають. Смерти нема, це тільки симулякр. Нас привчають жити серед симулякрів, і нам не страшно. У нас нема антидота.

Ми мовчимо, бо що ж тут скажеш.

Це, звісно, дрібний приклад, я розумію, каже Густав вибачливо.

Я, здається, теж починаю розуміти.

Милий хлопець, він шукає імунітету. Вештається по світу, істий Летючий Голландець, знімає й видає свої близькосхідні, балканські, східноєвропейські і які-там-ще альбоми, бо шукає способу обпертися на реальність. Протиставити навалі симулякрів справдешні піт і кров, любов і ненависть. Побачити й показати іншим світ у місцях розриву непроникно-липкої інформаційної пліви: там, де тільки й оголюється істинна, несотворенна природа речей, як м’ясо у відкритій рані.

А знаєш, пригадує раптом Малий, наш колишній президент, той, що сховався під час революції на дачі, кажуть, теж не повірив, коли побачив по телевізору трансляцію з Майдану. Був певен, що це змонтоване на комп’ютері відео.

Ми сміємося, всі троє, об’єднані спільною хвилею безсловесного порозуміння й дивної полегкости. Так, ніби чогось ми всі тут за цей вечір досягли, здобули якусь маленьку перемогу. Щось відстояли, якийсь клаптик реальности, ніби промили шибку – і в неї бризнуло сонце. Слухайте, кажу, хлопці, а не пора нам випити?.. Тьйакуйю, – з готовністю басить Густав єдине слово, яке вивчив по-українському, і ми знову дружно регочемо, цим разом уже геть без причини.

Хлопці дибають мити руки, а я востаннє кидаю погляд на екран монітора. Там, ракурсом знизу, – ряд наїжених сірих щитів, а долі, під ними, – квіти й запалені свічки: здається, неначе вони проростають знизу, із землі, крізь асфальт, крізь утоптану верству тисячолітнього снігу, – згустки вогню, розмиті плями світла, оточені на знімку неправдоподібно яскравими аурами.

Вересень 2005 р.

Тут могла б бути ваша реклама

Це були найпрекрасніші шкіряні рукавички, які я будь-коли в житті бачила. Тонісінької, як трояндова пелюстка, вичинки, сліпучої, мов освітленої зсередини, гнідої масті (тої, що вмить наводить на гадку про цісарських коней та їхні єдвабні крупи на арені Гофтшуле!), делікатно помережані дрібнодірчастим рисунком на зап’ястку (все – ручна робота, о Господи!), вони вмить облягли мені руку міцним, любовним стиском «другої шкіри», після чого ту вбрану руку хотілося вже тільки гладити, як цісарського коня. Гладити і милуватись, розчепірюючи пальці проти світла, стискаючи й розтискаючи кулачок: ах!.. І так і ходити, і ніколи не скидати такої краси. Ну, тобто розлучитися з ними було понад мої сили.

Вони існували в одному екземплярі, як і належить мистецькому творові, – все в тій крамничці рукавичок було в одному екземплярі, жодна пара не схожа на іншу, одна другої фантастичніша, але ці – ці впали мені в око відразу з порога, як погляд близької істоти в натовпі. І вони були акурат мого розміру – старенькому в плетеній камізельці, що сидів за прилавком, я спершу назвала була «шістку», але він похитав головою: ні, сказав своєю трохи шкарубкою, на віденський лад, англійською, у вас не шістка, а п’ять з половиною, спробуйте ось ці. – Але я завжди купую шістку! – Ну що ви мені будете розказувати, добродушно засміявся він, я п’ятдесят років ці рукавички шию! – Та-ак? То це ви їх і шиєте? І тут-таки продаєте? Ви – власник? – Так, потвердив він – зі стриманою гордістю майстра, що знає собі ціну. Маленька крамничка на Маріягільфештрассе, куди я вступила знічев’я, штовхнувши двері з вулиці із суто туристичної цікавости «а тут що таке?», враз обернулася на лісову хатинку з казки – ту, куди прибивається героїня-втікачка, щоб зустріти там господаря підземного царства, який сам рубає дрова, носить воду й варить вечерю. Аж шкода стало, що я так кепсько говорю по-німецьки, а старенький по-англійськи – в межах туристичного мінімуму, ні про що важливе не поговориш… Я люблю таких чепурних старших панів у камізельках – у моїй країні їх п’ятдесят років тому були винищили як вид, вивезли на Сибір ешелонами для худоби, і їхня відсутність у просторі мого зростання була ще видима – позначена, як на папері, вирізаними зяючими силуетами з підписаними внизу іменами. І мене щоразу гріє, коли бачу, щó з них повиходило в інших, спокійніших краях. П’ятдесят років різьбити такі рукавички, повним циклом, від чинбарської виправки й розкрою до вишивання декоративних дірочок на поверхнях уявних рук, – чи не значить це стати Богом Рукавичок, єдиним таким не то на Відень – на цілий світ?..

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Тут могла б бути ваша реклама [збірник]»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Тут могла б бути ваша реклама [збірник]» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Тут могла б бути ваша реклама [збірник]»

Обсуждение, отзывы о книге «Тут могла б бути ваша реклама [збірник]» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x