Джоджо Мойес - Після тебе

Сем кивнув.

— Вам пощастило. Падіння було серйозне.

Ось воно знову: шлунок підстрибнув, під ногами повітря. «Не можна передбачити, що буде, якщо впасти з великої висоти».

— Я не збиралася…

— Ви вже казали.

— Казала, та не думаю, що хтось мені вірить.

Ми обмінялися ніяковими усмішками — цікаво, чи вірить мені він.

— То що, багато ви підбираєте людей, які падають з дахів?

Він похитав головою, дивлячись кудись по той бік дороги.

— Я підбираю шматки. Радий, що у вашому випадку шматки вдалося зібрати докупи.

Запала якась довга тиша. Я роздумувала, що варто казати, а що ні, — у мене вже давно не було практики спілкування з чоловіками наодинці (принаймні тверезою), тому я нервувала й хапала ротом повітря, наче риба.

— То що, розкажете про вашого підлітка? — запропонував Сем.

Я була рада розповісти це бодай кому, тож почала: про пізній дзвінок у двері, про нашу дивну зустріч, про те, що я вичитала на фейсбуці, і про те, як вона втекла, перш ніж я змогла второпати, що робити.

— Ого, — сказав він, коли я закінчила. — Це… — труснув головою, — це… Ви думаєте, вона дійсно та, за кого себе видає?

— Вона наче схожа на нього трохи. Але, якщо чесно, не знаю. Може, це я сама вишукую схожість? Бачу те, що хочу бачити? Таке може бути — я постійно думаю про те, як було б добре, аби після нього щось лишилося. Ну, коли не думаю про те, яка я невдаха. Крім того, є й інші думки: якщо вона і справді його дочка, то страшенно несправедливо, що він ніколи її не знав; як із цим даватимуть раду його батьки; а що, якщо зустріч із нею могла змінити його думку? Що, коли саме це могло б переконати його, що… — Мій голос затнувся, і я змовкла.

Сем відхилився на стільці та насупив брови.

— Саме через цього чоловіка ви тепер відвідуєте групу підтримки?

— Так.

Він вивчав мене, намагаючись зрозуміти, чим Вілл для мене був.

— Я не знаю, що робити, — сказала я. — Чи знайти її, чи полишити все це?

Він думав, роздивляючись місто навколо нас.

— А що б він зробив?

Його слова ошелешили мене. Я дивилася знизу вгору на цього великого чоловіка з відкритим поглядом, дводенною щетиною та добрими вправними руками. Усі мої думки кудись зникли.

— Ви як?

Я зробила великий ковток соку, намагаючись приховати те, що великими літерами було написане в мене на обличчі. Раптом з якоїсь невідомої мені причини захотілося заплакати. Усе це вже занадто. Дивна ніч — вона вибила мене з колії. Вілл знову наче з’явився на обрії мого життя — він був у кожній моїй розмові. Я раптом побачила його обличчя з тією саркастично зведеною бровою — він наче казав: «Що це ти робиш, Кларк?»

— Просто… довгий день. Думаю, якщо ви не проти, я…

Сем відсунув свій стілець та підвівся.

— Ні, ні, звісно не проти. Ідіть. Вибачте, я не подумав…

— Усе було добре, просто…

— Ніяких проблем. Довгий день. Зустріч вашої групи. Я ж розумію. Ні-ні, — заперечив він, коли я почала шукати гаманець, — я заплачу за ваш сік.

Мені здається, я бігла до своєї машини, забувши про шкутильгання. Усю дорогу я відчувала спиною його погляд.

Припаркувавши машину коло будинку, я зрештою видихнула, наче утримувала дихання від самого бару. Кинула оком на крамницю на розі, потім на вікна своєї квартири і вирішила, що не хочу поводитися розважливо. Я хотіла вина — декілька великих повних келихів. Пити, аж доки зможу припинити озиратися назад. Або взагалі дивитися на будь-що.

Коли я вилазила з машини, заболіло стегно. Воно постійно боліло відтоді, як я познайомилася з Річардом. Фізіотерапевт казав мені не проводити забагато часу на ногах, але сама лише думка сказати про це Річардові наводила жах.

«О, я зрозумів. Ви хочете працювати в барі і мати можливість увесь день сидіти. Правильно?»

Я уявила його вгодоване обличчя, що ідеально підходить для керівника середньої ланки, його охайну невиразну стрижку, ту втомлену перевагу, з якою він ставиться до інших, хоча сам лише на пару років старший за мене. Я заплющила очі, намагаючись позбутися тривожного ворушіння в животі.

— Дякую, це все, — відповіла я на запитання касира, ставлячи пляшку «совіньйон блан» на прилавок.

— Вечірка, мабуть?

— Що?

— Ну, твій костюм. Ти… Не кажи, не кажи. — Самір потер підборіддя. — Ти Білосніжка?

— Угадав.

— Обережніше з вином. Порожні калорії, розумієш? Краще пити горілку — ось чистий напій. Можна з лимоном. Я завжди це кажу Джинні — вона живе на тому боці вулиці. Вона стриптизерка, ти в курсі? Їм треба стежити за фігурою.