Ґюнтер Ґрасс - Кіт і миша

Він насвистував. Я вперше чув, як Мальке свистить. Хоча він це робив, ясна річ, не вперше. Але я тільки в той момент звернув увагу, що саме він насвистує, а він уперше склав при цьому губи трубочкою. Тільки я, єдиний, крім нього, католик на баржі, упізнав мелодії, які він насвистував: це були гімни на честь Діви Марії, один за одним, потім він спустився до поручнів, зсунув ноги за борт і в підкреслено доброму настрої почав вибивати такт ногами на дерев'яній обшивці, а далі, вже тихіше, але без зупинок, проспівав усю святкову молитву Трійці «Veni, Sancte Spiritus», [2] «Прийди, Дух святий» (лат.). а потім, як я і сподівався, — молитву, яку читають у п'ятницю напередодні Вербної неділі. Усі десять строф, починаючи від «Stabat Mater dolorosa» [3] «Стояла Мати скорботна…» (лат.) до «Paradisi gloria» [4] «Райська слава» (лат.) і «Amen», одну за одною. Я, колишній старанний церковний служка, який, щоправда, останнім часом усе рідше з'являвся на служби отця Ґузевскі, ледь спромігся на те, щоб пригадати собі початок кожної строфи.

Він же легко відсилав свою латину назустріч чайкам, а всі інші: Шиллінґ, Купка, Еш, Готтен Зоннтаґ і хто там ще з нами тоді був, випросталися і слухали, вражено мотаючи головами: «Ну ти даєш!» або: «Ну ні фіга ж собі!» — і попросили Мальке повторити «Stabat Mater», попри те, що церковна латина зовсім не належала до сфери їхніх зацікавлень.

Але мені здається, що Ти все ж таки не збирався перетворювати радіорубку на капличку Діви Марії. Переважна більшість із тих речей, які Ти відтранспортував туди, не мали нічого спільного із Пречистою. І хоча я ніколи не був усередині Твоєї кімнати на баржі, — нам так і не вдалося туди проникнути, — мені вона уявляється якоюсь зменшеною копією Твоєї мансарди на Остерцайлє. Там не було хіба що вазонків із геранню та кактусами, які Твоя тітка, чдсто всупереч Твоєму бажанню, понаставляла Тобі на підвіконня, деякі підставки під кактуси були навіть багатоповерховими. Але у всьому іншому цей переїзд був цілком вдалим.

Після книжок і кухонного приладдя Мальке вирішив перетранспортувати свої моделі кораблів, поштове судно «Ґріллє» і торпедний катер класу «Вольф» у масштабі 1:1250. А крім цього, він примусив пірнути і сплавати чорнило, кілька ручок, лінійку, шкільний циркуль, свою колекцію метеликів і опудало засніженої сови. Я підозрюю, що меблі Мальке швидко втрачали зовнішній вигляд у вологій радіорубці. Особливо мали би постраждати від високої вологості звиклі до сухого повітря мансарди метелики у засклених коробках з-під сигар.

Але нас захоплювала саме ця беззмістовність і свідома руйнівна мета тривалої гри Мальке у переселення, і старанність, з якою він переносив назад до колишнього трала предмети, що їх два літа тому з такими труднощами повідкручував тут же, — старого доброго Пілсудського, інструкцію обслуги якогось пристрою, яка тепер знову була прилаштована десь унизу. Усе це дозволило нам ігнорувати набридливих восьмикласників з їхніми дитячими забавами і провести ще одне цікаве літо на баржі, для якої війна протривала тільки чотири тижні.

Ось лише один приклад: Мальке пропонував нам слухати музику. Той самий патефон, який він ціною велетенських зусиль витягнув звідкись із носової частини колишнього трала чи офіцерської кают-компанії влітку сорокового, коли ми разом із ним спромоглися доплисти на баржу разів шість чи сім, тепер був цілком відремонтований, і Мальке знайшов до нього дюжину платівок, а тепер цей предмет став останнім із тих, що їх він перетранспортував на баржу, витративши на це два дні. Під час переправи він не зміг утриматися і причепив на шию ручку від патефона, прив'язавши її на чорний шнурок.

Здається, грамофон і платівки непогано витримали подорож, бо ще того ж дня, коли Мальке завершив їх поетапне транспортування, він здивував нас глухими і деренчливими звуками музики, які долинали з радіорубки. Здавалося, обшивка от-от розвалиться на очах. Від цього у нас по спинах поповзли мурашки, хоча сонце все ще високо стояло над горизонтом і лише трохи похилилося. Ясна річ, ми тут же навперебій заверещали:

— Припини!

— Давай ще!

— Постав іншу!

І після цього прослухали довжелезну, як жувальна гумка, «Ave Maria», яка заспокоїла хвилі на морі: без Пречистої Мальке не зміг би цього зробити.

Ну, а крім того, численні арії та увертюри, — не пам'ятаю, чи я вже розповідав, що Мальке захоплювався серйозною музикою? — Таким чином ми отримували схвильовані акорди з «Тоски», казкові уривки із Гумпердінка і уривок симфонії із «та-та-та-там», яку ми і раніше часто чули у програмах концертів на замовлення.