Брати Капранови - Кобзар 2000. Hard

- А! А! А-а-а! - не витримав я нарешті та загорлав на все горло, б’ючись у судомі.

За кілька секунд дівчина відпустила мене, ноги зім’якли, і я опустився на підлогу. Оленка облизала губи та посміхнулася, так і не знявши окулярів.

Якщо мій стан після обіду можна було кваліфікувати як нокдаун, то це був нокаут, безсумнівний і однозначний.

Як я вдягнувся, не пам’ятаю, а як дістався ліжка - досі лишається загадкою, тільки був я відсутнім не десять секунд, як вимагають правила, а добрячих три години, бо за цей час пропустив вечерю і ще багато чого.

- Прокинувся? - МизКумом стояв біля мого ліжка і щирився на всі свої криві зуби. - Оце ти здоров спати! Будили тебе, будили - вечерю проспав.

- Козак. Як спить, то не їсть, - філософськи зауважив Фут-боліст.

МизКумом вказав рукою на мою тумбочку:

- Осьо ми тут тобі булочку взяли з їдальні. Хоч щось пожувать.

Я всівся на ліжку. Тумбочку й справді вінчала тарілка із глиняною булочкою зверху. Крім булочки, нашу палату прикрашав ще один монумент - на Жьориному ліжку влаштувався якийсь чорнявий шнир, а перед ним стояла велика чашка зі всунутим у неї кип’ятильником. Чашка парувала, наповнюючи приміщення незрівнянними пахощами.

- Чифіру хочеш? - спитав Жьора, що сидів по другий бік від чашки.

Я був згоден на все.

Шнир щедрою рукою націдив мені у склянку майже чорної рідини, і я став маленькими ковточками сьорбати її, заїдаючи глиняною булочкою із слизькими родзинками всередині. Це було жахливо, але зараз мені все було байдуже.

Щоправда, після перших ковтків серце закалатало із ко-лишньою енергією, а рухи набули бажаної твердості. Із розмови на Жьориному ліжку я зрозумів, що ми святкуємо завтрашнє звільнення господаря. Крім мене, зілля хильнув ще Космонавт, який у результаті сидів на ліжку з виряченими очима та безперервно гикав.

- Ну і як? - тихо спитав мене МизКумом. Йому, певно, теж хотілося, але не наважувалося.

Я тільки стенув плечима.

- А мені більше горілка подобається, - МизКумом рішуче повернувся на своє місце.

- Кому що, - слушно зауважив Жьора.

Я поставив порожню чашку на тумбочку і тут помітив, що долоню мою під самими пальцями перетинає глибока подряпина із засохлою кров’ю по краях. Другу долоню теж прикрашала подряпина, хоч і не така довга. Хто це мене? Я напружився, пригадуючи. Господи, та це ж скляна шафа, я тримався за неї, а потім ковзнув на підлогу - ні фіга собі! Кров запеклася великими струпами, напевно, добряче текла. А я й не помітив. Оце так нокаут! Я звівся на рівні та почалапав до раковини в кутку. З рук потекла червона вода, а порізи запекли та засвербіли.

- Що це у тебе? - спитав дядько Гаврило.

Я відмахнувся і заходився витирати руки сірим рушником. Сусіда дивився на мене уважно, ніби вивчаючи. Важкий погляд зупинявся то на руках, то на рушнику, то на обличчі. Я зразу згадав розмову на лаві під акацією. Чого він до мене вчепився?

Щоб уникнути зайвих розпитувань, я вирішив вийти у хол та всівся біля телевізора, але так і не зміг зосередитись на тому, що показували. Сьогодні був важкий день. Треба відпочити, бо завтра зранку знову на уколи… Боже, що ж вона зі мною зробила! Ось вам і хорошисточка! Ось акуратисточка! Але тікати з поля бою мене не вчили. Українці так просто не здаються. Зараз додивлюся до відбою, а тоді спати, набиратися сили. Завтра буде видно, хто кого.

Коли черговий лікар під загальний стогін невдоволення вимкнув нарешті телевізор, я вже повністю відійшов від пригод і готовий був поринути у тенета сну. Космонавт підвівся з канапи поруч зі мною.

- Льоха, ти як після чифіру?

- Путьом, а ти?

- Серце б’ється та бабу хочеться. Це нормально?

Я засміявся. Це нормально. Але Космонавт дивився на мене з недовірою - певно, думав, що сміюся з нього.

- На третьому поверсі в хірургії Тетяна чергує. Спустися до неї, може, зарадить чимось.

- Правда? - його очі загорілися.

- Правда.

Тетяну я знав ще з першого строку, її тягали всі кому не ліньки, і вона була навіть гарною, якщо придивитися. Але порівняно з Оленкою… Боже, яким я був дурнем тоді!

Космонавт скористався моєю порадою і повернувся до палати глибоко вночі, зачепивши своїм Ілізаровим за тумбочку та розбудивши всіх, хто не вживав снодійного. Я спросоння додав свій голос до загального хору лайки і поринув назад у глибокий цілющий сон.

Не прокинувся я навіть коли міряли температуру.

- Ну ви здорові спати! - захоплено вигукнув МизКумом перед сніданком, коли я продер-таки очі. Крім мене, заспався ще Космонавт, та воно й зрозуміло.