Брати Капранови - Кобзар 2000. Hard

Перед ним у пітьмі стояло село, і жоден вогник у ньому не світився - звісно, спробуй помітити. Правду кажуть, собака - друг людини. Але і його голос скоро замовк, немовби виконавши своє завдання. Село стояло тихе-тихе, просто неживе. “Знайшов, - подумав Тарасик. - Тепер тільки дійти до клубу, а там хата поруч, там розберуся”. Він зробив іще крок вперед, щоби роздивитись, де той клуб, і тут побачив, що до нього зліва наближаються темні постаті.

Треба сказати, особливим героїзмом Тарасик не відзначався, і хоча був майже певен, що то “наші”, тобто студенти, все одно про всяк випадок відступив у кущі, знаючи на своєму невеличкому, але болючому досвіді, що в пітьмі легко переплутати “наших” з “ненашими”. А постаті наближалися, і скоро стало можливо розрізнити, хто є хто, і скоро вони підійшли вже зовсім близько.

Першим ішов піп. Справжній. З хрестом. Навіть з кадилом. Він щось собі мугикав - здається, молився. Але не він здивував Тарасика, бо що-що, а попи останнім часом не в новину. Тарасик спочатку закліпав, а зрештою просто вирячився, бо поруч із попом виступали абсолютно голі жінки. Слово честі. Справа в тому, що Тарасик голих жінок бачив тільки по відео у Коляна, ну й іще де-не-де. Але попів поруч з ними… Крім того, жінки, що йшли з боків, мали в руках коси, так, коси, що траву косять. А ті, що йшли ззаду, вчотирьох були впряжені у плуг. Ні, не брешу, ні в якому разі. Четверо тягли справжнього плуга, накинувши на плечі широкі лямки, а п’ята, теж гола, орала ним землю, взявшись за руків’я, неглибоко, щоправда, орала, наче для проформи, але Тарасик цього не розібрав, бо, по-перше, був міським жителем, а по-друге, погляд його дуже рідко зупинявся на плузі, маючи для цього досхочу цікавих місць.

Взагалі процесія нагадувала божевільню - якби-то не блищали так лиховісно широкі вістря кіс на довгих держалнах, якби-то не так суворо дивилися очі навкруги, якби не піп. Здається, він першим і помітив Тарасика.

- Йой! - пронизливо вигукнув хтось.

Піп дивився у бік чагарника. Жінки обернулися.

Тарасик ковтнув слину, зробив крок вперед, намагаючись не хитатися, і п’яно-лагідно посміхнувся. Він всього-на-всього хотів спитати дорогу до клубу.

Але в наступну мить жінки з косами кинулися на нього. Інстинкт самозбереження спрацював у підпитому Тарасиковому організмі, він відчув загрозу в тому, з яким завзяттям ті вимахують косами, тому змусив ноги ступити крок назад, потім ще крок. А жінки бігли, наставивши свою зброю, і щось агресивно вигукували. Ось уже перша добігла до Тарасика і з розгону штрикнула його гострим лезом. Він злякано відступив, хитнувся, не втримав рівноваги, і, здається, це врятувало йому життя.

Жінка схибила. Коса просвистіла в якихось міліметрах від тіла. Тарасик навіть не встиг нічого зрозуміти, а друга жінка вже цілила йому в живіт. Він спробував затулитись руками, знову втратив рівновагу, похитнувся, лезо пройшло поруч, але гострий кінець увіп’явся в ліву ногу нижче коліна. Хлопець зойкнув і впав сторчака на теплу землю. Перша жінка спробувала дістати його ще раз, але сама від несподіванки заточилася, вдарила держалном другу, і вони обидві теж попадали, тягнучи за собою третю. Хтось вилаявся. Тарасик, немов мішок, відкотився вбік, потрапив у якусь яму і там завмер.

- Холєра! - почулося зовсім поруч. - Де він дівся?

Тарасик вмить протверезішав. Жінки підводились, брязкаючи своєю страшною зброєю.

- Де він дівся?

Вони взялися шукати його серед чагарника, штрикаючи землю гострими косами, а він лежав, намагаючись не дихати. Вони лаялись. Тарасик почув, як одна зупинилася просто над ним і сказала:

- Холєра!

Але, зрештою, так і не знайшовши його в пітьмі, жінки пішли геть. Хлопець ще довго лежав, боячись поворухнутися. Потім підвів голову - нікого. Він прислухався деякий час, намагаючись вловити найлегший звук - навкруги, здається, не було жодної живої душі. Тільки ніч. Тарасик посміливішав, почав підводитись, і тут різкій біль під лівим коліном повалив його долу. З горла мимоволі вирвався стогін, сполохавши тишу.

Ліва штанина набрякла кров’ю. Тарасик, зціпивши зуби, став обережно обмацувати поранену ногу. Власна кров на доторк виявилась липкою та неприємною. Так, його добряче зачепили. Вістря коси, прорвавши джинси, увійшло під коліно, трохи збоку і, здається, досить глибоко. Треба було перемотати чимось рану, щоби спинити кров. Потім вже думати. А для цього - стягнути з себе джинси. Перш за все. Але кожен рух пораненою ногою віддавався різким болем, від якого хотілося кричати. Тарасик на мить впав у відчай, та врешті опанував себе. Здається, вперше в житті все залежало тільки від нього, і, треба віддати належне, він це розумів. Посидівши трохи, щоби оговтатись, хлопець зібрав сили і став поволі стягувати важкі джинси зі здорової ноги, а потім, сантиметр за сантиметром, шумно вдихаючи повітря, з пораненої. І коли нарешті скінчив, то відчув, що весь вкритий холодним потом. Але це вже була перемога. Відпочивши трохи, Тарасик зняв свою білу нову футболку і нею туго перемотав рану. В нозі одразу загупав пульс. Футболка вкрилася темними плямами, проте кров ута-мувалася.