Брати Капранови - Приворотне зілля

Врешті-решт якось прилаштувавшись, Петро підвів голову. На небі, так само далеко, як і з землі, плив круглий млинець Місяця, а біля нього блимала, простуючи своєю дорогою, маленька червона зірочка. «Супутник», - промайнуло у хлопця в голові, і він знову спробував вмоститися зручніше, навіть не завваживши всього безглуздя ситуації. А коцюба летіла нерівно, весь час роблячи круті повороти та хитаючись, неначе п’яна. Чортова машина - чи то дороги не знала, бо чого ж це у повітрі повертати? - лети собі та й лети.

Не дивно, що лейтенант так і не зміг зрозуміти, куди прямує - ані зорієнтуватись, ані помітити щось на землі. Ледь збризнутий вогниками нічний степ лежав ген до обрію.

Скільки часу він провів на коцюбі, зрозуміти було важко. Та й відчуття руху було якимось непевним, як у літаку. Але згодом все змінилося, коцюба затремтіла, в обличчя дмухнув вітер, серце в хлопцевих грудях стрибнуло вгору, забиваючи подих, а земля стала наближатися з шаленою швидкістю. Петро інстинктивно заплющився, повітря свиснуло у вухах, але раптом, огорнувши тіло м’якою хвилею, акуратно підставило пухку землю під непевні хлопцеві ноги. Наче справжній парашутист, лейтенант упав на бік. І аж тоді розплющив очі.

Прийшовши до тями, Петро зрозумів, що лежить серед невеличкої галявини, з усіх боків оточеної густим лісом. Професійно завбачливий, він зараз же поплазував до найближчих кущів і, як виявилось, дуже вчасно. Бо за якихось п’ять секунд серед галявини приземлився ще хтось і, голосно верескнувши, швидко звівся на ноги.

Наскільки дозволяла роздивитись навколишня темрява, посилена густими кронами дерев, це була молода дівчина, теж без будь-якого одягу. За літальний пристрій їй правила довга мітла, яку дівчина зараз же закинула на плече, як солдат рушницю.

Якщо Петро і міг дивуватися чомусь півгодини тому, підглядаючи за хазяйкою, то тепер, після повітряної подорожі, він геть втратив цю здатність і тільки фіксував події, не замислюючись над їхнім змістом. Мабуть, таки спрацювали захисні психологічні сили. От молода дівчина з мітлою зникла у темних хащах, а за нею на галявині приземлилася ще одна, а потім ще, і всі вони так само взявши на плечі мітли та коцюби, попрямували до лісу. Прислухавшись, Петро почув далекий гомін, уривки музики та голосів. Гостей, здається, чекали.

Лейтенант зважив на руці свою залізну коняку і слушно вирішив, що вона тільки заважатиме у справі. Тому, не наслідуючи прикладу жінок, заховав коцюбу між кущами та й рушив собі вперед за наступною гостею, тримаючись так, щоб його не помітила ані вона, ані ті, що йтимуть ззаду. Босі ноги зразу ж почали знаходити колючки та палючу кропиву. Лейтенант підстрибував, обтрушуючи п’яти, і гілки дерев дряпали голе тіло, заважаючи «пересуванню на місцевості». «Чорт! - лаявся подумки лейтенант. - Оце вскочив!» Одночасно доводилося озиратись, контролюючи ситуацію у тилу. Іноді зовсім поруч шаруділи кущі, чулося перегукування, тоді хлопець завмирав, втиснувшись у стовбур чи присівши під кущем. А жінки йшли собі, наче не відчували колючок під ногами. Хай їм усячина!

Галас попереду дужчав, і згодом Петро слідом за своїми поводирками вийшов на край великої галявини, в центрі якої горіли яскраві багаття і юрмилися темні, як проти вогню, постаті. Жінка вмить загубилася серед них. Ззаду теж лунали голоси, і лейтенант миттєво засовався у густому чагарнику.

Люди на галявині, певно, чогось чекали. Балакали, віталися з новоприбулими, пересміювались, переходили з місця на місце. Десь грала музика, але, якби навіть Петро і скінчив консерваторію, він все одно не впізнав би її, та й не можна уявити, якими нотами записати цю чудернацьку мелодію. І несамовитий, якийсь потойбічний регіт лунав над лісом, вибухаючи то зовсім поруч, а то гублячись удалечині. Петро обережно, щоб не подряпатися, розсунув віття, намагаючись роздивитися все до ладу, а коли очі трошки звикли до суміші місячного світла зі спалахами багать і почали розрізняти деталі, лейтенант остовпів. Та й подивитися справді було на що.

Біля вогню зібралося повно-повнісінько голих жінок. Саме по собі це, мабуть, уже й не здивувало б Петра, якби не така кількість та різнобарв’я постатей, облич, голосів. Були тут і молоді, гарні жінки з круглими м’якими стегнами, пишними персами, були довгоногі дівчата, гострі плечі та лікті яких ще тільки почали набувати жіночої привабливості, були жінки за сорок, з притаманною тільки їм зрілою перевіреною красою, пишаючись досвідом та круглими сідницями. Це, мабуть, нагадувало б лазню, коли б невловимий дух розпусти не віяв з кожного звуку, не дражнив у кожному повороті круглих стегон, не розлітався від розкуйовджених степовим вітром кіс, наче мереживо електричних іскор.