Василь Кожелянко - Конотоп

— Це та, пане гетьмане, що про недавню польсько-московську війну? Видано в Парижі 1634-го року?

— Так, Автовізію.

— Чого ж, читав, читав: «Московинам вдалося завести у себе рабську залежність. Їхня країна з фортецями і численною силою вояцтва — це все раби… Так що всі вони раби, ніколи справжньої свободи не знали, тепер не знають і знати не бажають, а неволі не відчувають і від неї не втікають, бо вважають свою долю призначеною від Бога і царя».

- Який стиліст, який обсерватор, прошу пана Автовізія, а який з пана Немирича геополітик! Який тонкий і проникливий геополітик! Послухай, Автовізію(й.я.в. витягнув з-за халяви свого темно-вишневого чобота книжку у брунатних шкіряних палітурках, на титулі виблискував золотий напис «Dіscursus de bello Moscovіtіco».

- Війна з Москвою і новомодний термін «дискурс», Автовізію(князь Трубєцкой разом з рештою московського війська поспішав відступити у напрямку Путивля, татари в’язали свій ясир: князів С.Пожарского, С.Львова, Л.Ляпунова, обох Бутурліних, усіх московських полковників, ротмістрів і капітанів), поки що куди, я зацитую тобі уривок з цієї дивовижної книжки мого приятеля і, мушу сказати, сподвижника пана Юрія Немирича: «Коли ми на москів з одного боку нападемо, їхні постійні вороги — маю на увазі перекопських татарів — до Московії вдеруться. Спонукати татарів до такого союзу може майно тих мешканців, багата здобич, здобич легка і незахищена, від ворогів не загороджена». Що скажеш, Візі?

— Тут уся філософія українського імперіалізму, Ваша ясновельможносте, де стисло до геніяльности сконцентровано означення перманентного противника та евентуального союзника України-Руси. А якщо до цього додати ще цитату з Вашої ясновельможности: «Гетьман розпочне проти государових ратних людей стояти і з ними битися, а допомагати йому будуть польські, свейські, волоські ратні люди і кримські татари та турський султан», то отримаємо цілком достойний, дуже лаконічний Катехізис української геополітики XVІІ ст. Як, пане гетьмане?

— Сила, Автовізію!

— Пане гетьмане, не зважаючи на трохи незвичні умови для нашого інтерв’ю, мої читачі не пробачать мені, якщо не спитаю Вас: якою Ви бачите Україну в майбутньому — підмосковською, підляською, підшведською, чи, може, підтурецькою?

— Гай-гай, хлопче, і ти повівся на мій дуже хитрий маневр, зафіксований у Гадяцькому трактаті, складеному вельмивченим паном Немиричем. Так, якийсь час ми, Україна, могли би бути в одній конфедерації з Польщею та Литвою, як Велике Руське князівство. Це пан Немирич, який бував у Европах, так собі уявив, що Україна могла би бути республікою в оточенні королівств, як це є Швейцарія, чи конституційною монархією на взірець Голландії, але я ж бо знаю, що конфедерація з Польщею — це суцільна війна. Як також з Москвою… Тому лише повна державна незалежність Самостійної Соборної України!

— Від Сяну до Дону!

— Десь так, вельми вправний літописче, Автовізію.

— Все це, Ваша ясновельможносте, я опишу в газеті для наших патріотичних читачів…

— Якщо будеш писати, Візі, не забудь включити в свій репортаж свідчення про злочин московської окупантської армії проти людства. Я не кажу, літописцю, що ми, українські козаки, святі, — ходили й ми в похід на їх землі, Москву палили, але таких звірств не чинили. Ти знаєш, що в листопаді минулого року банди — військом цю орду не назвеш — кривавого Ромодановського захопили Миргород і Лубни. Ось свідчення про їх дії ніжинського полковника Григорія Гуляницького: «Москва наступає безбожна… все мечем і вогнем розорюють, церкви Божі палять, без усякого милосердя про монастирі, священиків, іноків і інокинь, всіх під меч пускають, а, більше того, над паннами, добрими дівицями і попадями глумління роблять, груди вирізують, і малим дітям не спускають, образам святим очі вилупляють». Записав, Автовізію?

— Я, Ваша ясновельможносте, це без будь-якого диктофона запам’ятаю. На все життя, хоча не знати, скільки його мені там залишилось.

- Цього(битву виграно, це однозначно, ми ще цього тоді не знали, але цар Олексій Романов впав у тяжке горе. Він, опанований незборимим жахом, дав своїм стольникам наказ готувати евакуацію двору за Волгу, в Ярославль, а тим часом хай усі, без винятку, москвичі йдуть насипати вали довкола Москви, і ходив цей Олексій-цар у жалобній одежі оглядати, як йдуть земляні роботи. Теж тоді ми з й.я.в. гетьманом Виговським не знали, що через 200 з гаком років історик, вже не московський, а російський, С.Соловйов, напише: «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 рр., загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у силі вивести в поле такого блискучого війська»), брате, ніхто не знає.