Василь Кожелянко: Конотоп

Але хто не знає, що історію краще писати з відстані, найкраще — у кілька століть, коли вже помер останній з невтомних правдолюбців, який міг би заперечити історикові, мовляв, не елліни розбили персів під Термопілами, а перси натовкли впертих греків, бо він сам усе бачив, коли був фельдфебелем роти шахського спецназу, що їх чомусь називали «безсмертними». Ну, як ти, вчений історику, заперечиш такому безсмертному самовидцеви? Він, бачите, сам бачив. А те, що нам треба зі справедливим гнівом історика-патріота, з почуттями і деталями описати, як триста юних патріотів полягли в нерівному бою з ордою п’яних окупантів, його, гада правдолюбного, не обходить. Він сам, понімаєш, видів! А ось це ти видів?

Але є такі, що справді все бачили своїми очима. Хоча б літописець Самовидець. Ось що він спостерігав на території суверенної, але ще не собороної і вже не самостійної Української Держави року Божого 1659-го місяця червня, іншою мовою ійуня. Він своїм гусячим пером пише:

«На другий день зась юня 28 дня, в середу рано, гетман Виговській войско вшиковавши козацкоє і полскіє корогви, просто на Сосновку рушил, а хан з ордами на Пустую Торговицу рушил з ескадронами одборними до бою; і там пришовши гетман Виговскій до Сосновки ку переправі, застал великії войска его царского величества, с которими бил околничій князь Григорій Ромодановскій і князь Пожарскій і иних много начальних людей конних і піших, і на кілька годин у той переправи великій бой бил. Але хан з ордами з тилу от Конотопу ударивши, оних зламал, где за один час болей ніж на двадцять тисячей албо на тридцять люду его царского величества полягло. А князь Ромодановскій з того бою здорово увойшол, а князя Пожарского живого поймано, которого хан отримав того ж часу, скоро приведено, для того, же хану домовлял. Юня 29 комендант гарнізону полковник Гуляницький з войском в Конотопі зостал волним от облеження, которих тилко било зостало полтері тисячі. Князь Трубецкій, видячи, же на войско трудно от орди, табор справивши і войско ушиковавши, третего дня рушил зпод Конотопу і так оборонною рукою аж до Путивля пришол юже без шкоди». (Цитати з деякими уточненнями. — В.К. ).

Без сумніву, для допитливої людини, яка б хотіла конкретно знати, що все-таки відбулось під Конотопом року Божого 1659-го місяця ійуня, наведених відомостей буде замало. Допитлива людина хоче знати більше. А більше дізнатись вона зможе не з пергаментів, списаних гусячим пером якогось самовидця-літописця, а з цілком модерних газет, зверстаних комп’ютерами і віддрукованих офсетним друком на потужних машинах.

Справа в тому, що 1999-го року в Україні широко відзначалось 340-річчя битви під Конотопом. Різні газети, звичайно, в силу своєї політико-лінґвістичної орієнтації, кожна по-своєму трактувала цю історичну подію. Але правду написати міг би лише один писака. Той, хто бачив цю битву на власні очі. Звичайно, це — неможливо. Вірніше, майже неможливо, бо знайшовся такий писака, який перенісся з кінця 2-го тисячоліття в 1659-й рік і написав серію репортажів з місця тієї кривавої і величної битви. Фантастика? Фантастикою це було б, якби згаданий журналіст перенісся в минуле за допомогою якоїсь банальної машини часу. Але він пішов іншим шляхом.

…Вранці 2 травня 1999 року вільний журналіст Автовізій Самійленко не прокинувся, як завше, о сьомій годині, а спав далі. Спав у своєму холостяцькому помешканні він чомусь не на ліжку, а на підлозі і у досить незвичній, як для людини з вищою освітою, позі: одна рука була заломлена за спину так, якби його скручував невправний поліцай і недокрутив, другою рукою він міцно тримався за своє таки власне волосся, спав він долілиць і ноги його нагадували рунічний символ німецьких частин SS часів Другої світової війни. Поряд на підлозі лежала його шкіряна куртка, з кишень якої повипадали знаряддя тяжкої журналістської праці: диктофон «Sony», фотоапарат «Mіnolta», вітчизняний блокнот за одну гривню та дорога авторучка «Senator» із золотим обідком — презент з останньої фуршетної прес-конференції. Джинси пана журналіста були забризкані бридким грецьким коньяком і добрим оболонським пивом. Може, тому й він лежав… Минала дев’ята година, і Автовізієві вже треба було бігати по редакціях з кількома варіантами репортажів про вчорашню прес-конференцію, яку давали керівники щойно створеного банку «Брат-Ва». Але він спав так, якби був не самотнім вовком на вільних хлібах, а редактором якоїсь бюджетної газети…