Михайло Бриних - Шахмати для дибілів - цейтнот доктора Падлючча

- Ви так говорите, будто шахмати - якась опасная болєзнь, а не ігра… - обронив Хосе Рауль.

Лисенко задумався. Він шматував салфєтку дрожащими пальцями й, відімо, сильно волнувався.

- Для тих, хто знає міру, - ні, но для Михайла шахмати на певному етапі затьмили всьо: і родичів, і віру, і вітчизну. Як горько це мені признать. І шо я точно знаю…

Микола Віталійович позирив по сторонам, ніби опасаясь, шо їх підслуховують.

- … усі ці зміни й мутациї у нього начались після знакомства з Чігоріним.

Хосе Рауль питався не видать теліпання, яке возобновилось у глазу після цих слів. Канєшно, він був готовий почуть таке. І навіть більше.

- Чігорін. Міхаіл Чігорін. От хто був настоящим бізумцем! От хто втянув мого нещасного брата в цю опасну й непонятну для мене лічно ігру з невєдомим.

Лисенко заплющив глаза. Далі він говорив, будто у трансі. Без пауз, без остановок, словно спішив кудато.

- Чігорін спершу був його куміром, а потім - самим близьким другом. Када востаннє рускій мастєр приїжджав у Київ - це було в 1903 году, - Михайло не відходив від нього ні на шаг. Саме тада мого брада будто підмінили. З другої сторони, після того візіта він знову принявся писать. І це був адскій труд, який - я в цьому певен - і загнав його в могилу. Вже перед смертю, у брєдовому пориві, він розказав мені… про привидів, которі обуяли все його єство.

Признаюсь чесно, шо не все я поняв. Ба навіть більше - забуть питався… Як і ті, останні, слова Михайла… Він говорив, шо в город приїде мастір шахмат з далекого острова, який не знає пораженій. І шо у Києві він получить знак. Ви… получили знак?

Лисенко плохо скривав свою надєжду почути сладкє “нєд”. Капабланка ж нічого не одвітив, тіки кивнув головою.

- Впрочім, шо тут питать, раз ви сидите проти мене… Із того шо я поняв, постає ужасна чортовщина. Чігорін вірив, шо шахмати - це вовсє не обична ігра. Він примудрився окончатільно переконать Михайла, шо шахмати - це поле брані між Богом і діаволом за власть над світом і нами, грішними. У самому буквальному смислі. І протягом віків Господь іграє проти нечистого. А ризультати цих партій опріділяють нашу історію і будущность.

Чігорін увіряв, шо він не просто був одним із хранителів цієї тайни. Мовляв, Господь одкрив йому часть свого плана. Чігорін утвірждав, шо існує шахматна партія, смертельна для діавола, яка - коли настане час - воплотиться через одного із хранителів, як це уже случалось раньше. У нещасливу мить Чігорін возомнив, шо це про нього сказано, - і поплатився. Не видержав. Потух, як сємафор.

Мій бідний брад, Михайло Старицький, був одержимий цим сюжетом. Він все торочив, що должин записати це для нащадків. Потому шо у фіналі п’єси, яка триває не одне століття, усі дороги стануть дибом, і перехрестя путів Господніх образується у нас, у Києві. Як ви догадуїтесь, закінчити свій труд він не успів - помер у мене на руках, бідняга.

Микола Віталійович кліпнув влажними глазами, і вдруг хрустко підскочив, крякнувши від болю, й направився до кніжної полки, звідки ізвльок рукопис, заключонний в піріпльот з телячої кожі. Протянувши його Хосе Раулю, він сказав:

- Тепер я виполнив свій долг перед моїм нещасним брадом. І більше не хочу вас бачити. Прощайте. Хай береже вас Бог.

- Того ж року Микола Лисенко помер.

Доктор Падлюччо нарешті дозволив собі закурить. Недавні гості здриснули так жи безсмислінно й внєзапно, як і з’явились.

- Впрочім, не думаю, шо кончіна класіка хоть якось повязана з цією історією.

Доктор питався пускать дим колєчками, но в нього получались в луччому случаї якіто клякси.

- Тепер я начинаю трохи доганять, - оживився Міша. - Увесь цей стрьом - через рукопісь Старицького? Там єсть вказівки відносно тєкста партії? Чи даже зашифрована вона сама?

- Уви, мій чаплійон. Тут я тебе разочарую. По-перше, чотко відомо, шо Капабланка зжог цей незакончений рукопис ше в дваццятих годах, як Гоголь - “Мертві душі”. Й про шо там наваяв наш славний битопісєц - невідомо, й уже ніхто не знатиме.

- Но тада… - Міша щолкав клапанами мозга, аж череп вібрірував. - Тада я опять нічо не розумію.

Доктору дуже нравилась безпосереність Міші, його суто юношеське устремління топать напролом, і таранить по путі всі стіни сомнєній. У таких ситуація він дуже любив подбросить дровішок в огонь.

- Ми не можем дажи догадувацця, що саме Капабланка узнав із рукопісі Старицького, а з чим уже явився на цей світ. Но я увєрєний у тому, шо імєнно внаслідок знакомства з цим манускріптом Хосе Рауль вдруге приїхав у наш город у 1936 році.