Марія Ряполова - Бурецвіт

— Суспільство стає дедалі гуманнішим, — констатував Кріль.

— Яка благородна професія, —з повагою відгукнулася Перла. — Майже як пожежник.

— До чого тут пожежник? — не втямив Мереж.

Я подивилася на м’ясо у своїй тарілці.

— О, так. Я планував зайнятися ними, — сказав мені Бурецвіт.

— Ким?

— Коровами. Я бачив це як свій кар’єрний ріст.

— Мені було би приємніше їсти це м’ясо, якби я знала, що ти розважав ту корову, — сказала Маковія. Коментар, якого ще тільки бракувало.

— Вибач, друже, але мені від цього приємніше не було би, — гидливо вимовив Мереж.

— Ваші батьки не мали стосунку до магії? — звернувся шукач до Перли.

— Ні. Жодного.

— Як же вони народили доньку такої чарівної краси?

Перла стримано усміхнулася.

— Звичайним, природним способом.

— Справді? — Бурецвіт поставив лікоть на стіл, де й так бракувало місця, підпер голову рукою і став розглядати мою подругу з виразом п’яної задуми.

— Розкажіть мені.

— Що? Як пролинула вагітність моєї матері?

— Ні, — відмахнувся шукач і знову підклав долоню під підборіддя.

— Бурецвіте… — прошипіла я. — Думай головою, що ти робиш…

— Так, — шукач посерйознішав, — Перло…

— Що?

— А у вас часто бувають розлади шлунку?

— Прошу?

Я знову поглянула на годинник.

18

— Насправді він непоганий хлопець, — запевняла я Перлу, що робила нам яєчню.

— Я не хочу більше бачити цих кретинів. Ніколи.

— Припини. Я вже півроку з ними спілкуюся. До речі, якщо ти вважаєш, що Кріль — це мрія мого життя…

— Кроля я теж не хочу бачити. Він мій приятель з дитинства, але… о-о, Лірино, вони всі мене дістали!

Ми були на її завжди не дуже прибраній кухні, і вона готувала нам сніданок.

— Вибач, що намагалася звести тебе з Кролем, — сказала Перла і вивалила мені на тарілку яєчню.

— Перло, для мене дуже важливо, щоб ти продовжувала спілкуватися з шу… з Бурецвітом.

Вона наклала собі їжу, відставила порожню брудну сковорідку на підвіконня і сказала:

— Забудь про це.

— Будь ласка, — протягнула я.

— Сир будеш? У мене більше нічого нема, я не така добра господиня, як ти…

— Кхм… Перло, мені це потрібно.

Подруга поглянула на мене з виразом обурення, яке вже перетравило саме себе.

— Нащо?

— Я не можу тобі пояснити. Але було б добре, якби він у тебе закохався.

— Тоді перекажи йому, що він йолоп.

— Перло…

— І правда, і для справи корисно. Смачного!

19

Ми знову зібралися в кав’ярні на робочу нараду. Русалка почергово обводив наші обличчя поглядом, повним ледь стримуваного знущання.

— Ну, і як успіхи?

— Гадаю, ти знаєш, — буркнула я.

— Бурецвіте?

— Ну, — шукач сів зручніше і витягнув нотатник із внутрішньої кишені пальта. — За минулий тиждень…

Він відкрив нотатник.

— Я обробив сорок дві дівчини.

Русалка оперся ліктями на стіл і склав руки під підборіддям.

— Що це означає?

— Поспілкувався з ними, спробував установити, чи годяться вони для закохування… от.

— Ну і що? Маєш певні почуття до котроїсь?

— Поки ні.

Русалка із розумінням закивав.

— А про що ти спілкувався з ними?

— Про родичів і стан здоров’я цих дівчат, — доклав Мереж.

— Не тільки, — заперечив шукач. — Ми розмовляли… про життя.

— Хлопче, ти все неправильно робиш, — заявив русалка. — Ти намагаєшся знайти дівчину без проблем. Але ж у дівчину без проблем неможливо закохатися.

— Чому?

— Бо людей треба любити не «за», а «незважаючи на», — сказав Мереж. — От мене, наприклад…

Шукач мовчки роздивлявся свою каву.

— Досконалі люди не чіпляють, — провадив мій учень. — Бути досконалим, мабуть, найжахливіша річ на світі.

— Так, — погодився русалка. — На щастя, це нікому не загрожує.

— То мені не треба шукати того, хто відповідав би моїм вимогам? — нарешті подав голос шукач.

— Облиш це, заради Бога. Тебе хоч хтось із них зачепив?

— Перла, — знову встряв Мереж. — Здається, він через неї нервується.

— Вона мені не до вподоби! — засперечався шукач.

— От бачите, — посміхнувся мій учень.

— Вже дещо… — зітхнув русалка. — Але стан речей незадовільний.

— Ви вимагаєте неможливого, — сказала я.

— Лірино, хоч ти не починай, — розсердився русалка. — Ти маєш запевняти його, що це можливо.

— Люди не закохуються, коли треба. А лише коли не треба.

— Ну, годі. Робіть, будь ласка, свою справу.

Я похитала головою та шумно видихнула.

— Підеш сьогодні перепрошувати Перлу, значить, — мовила я до шукача.