Марія Ряполова - Бурецвіт

— Вона тобі не потрібна, — сказала я.

— Що?

— Я знайшла тобі дівчину, хорошу дівчину. Ця не годиться.

— Лірино, що ти кажеш! Я маю закохатися, а в кого — то моя справа.

— Справа спільна.

— Та що з тобою?

Я зазирнула до кімнати.

— Якесь у неї обличчя не інтелектуальне, — прошепотіла я.

— Ну і слава Богу, — сказав Мереж. — Бракувало нам тут іще однієї інтелектуалки.

— Що це значить? — обурилася я.

— Бурецвіте! Котику! — покликала дівчина.

— Жах який, — просичала я.

— Няв! — відгукнувся Мереж.

— Стулися, — шикнув Бурецвіт.

— У тебе завтра важлива зустріч. Я робитиму через це педикюр, — сказала я.

— Що?

— У тебе завтра ввечері побачення з розкішною жінкою, дурню!

— Тихіше! Лірино, у мене на завтрашній вечір вже є плани.

— Як?

— Мереже, у нас є ще пляшечка чогось? — допитувався шукач.

— Бурецвіте, закохуватися сп’яну недобре, протверезієш — усе мине!

— Ліринко, піди відпочинь, — шукач погладив мене по спині. — Ти так стомилася.

Я схопила його за комір сорочки.

— Ти сам мене просив! Ти мусиш зустрітися з нею!

— Гаразд, я зустрінуся з…

— Перлою.

— Перлою. Авжеж. Тільки не кричи.

Я покосилася на двері.

— Вона хоч повнолітня?

— Лірино, — він знову погладив мене, — я людина навчена. Я вже дізнався рік її народження, групу крові, резус-фактор, походження та віросповідання.

— Не закохуйся без мене, Бурецвіте!

Двері прочинилися, і у просвіті показалася кудлата дівоча голівка.

— Котику… Ой, привіт!

— Привіт, — сухо відгукнулася я.

— О, це ви — власниця крамниці? — вона вийшла до нас.

— Так, — я нарешті відчепилася від шукача й відступила на крок.

— У вас тут так чудово! Всі ці рослини, — вона розвела руками, — просто супер!

— Дякую.

— Нема більше пляшечки, — повідомив Мереж. — Я все випив.

— Ну, я піду, у мене справ багато. Приємно було познайомитися…

— Лія, — вона потисла мені руку.

— Так, а я Лірина.

— Знаю. Теж на «л», — грайливо заусміхалася вона.

— Ну… до побачення.

— На все добре, — цвірінькнула дівчина.

— Бувай, — зробив мені ручкою шукач. От гад.

Вони зникли за дверима.

— Щось не те коїться у цьому світі… Ти не помічав, Мереже?

Мій учень обхопив мене за плече.

— Я, Лірино, теж мрію про велике та світле почуття. Даремно ти вважаєш, що я в цьому питанні не авторитет.

— Мабуть, авторитет, — погодилася я.

— Гарна твоя Перла?

— Мереже, ти такий крутий хлопець, ти сам собі дівчину знайдеш.

— Знущаєшся?

— Чому ж.

Я попрямувала до кухні.

— У тебе такий підхід… системний.

— Облиш, — скромно мугикнув Мереж за моєю спиною.

— Як гадаєш, він у неї закохається, у цю Лію?

— Я на це не поставив би.

14

Зранку настрій у мене був паскудний. Я мала провести півдня у якомусь салоні краси разом із Перлою, а ввечері на мене чекала подвійна порція безглуздя — знайомство Бурецвіта з подругою та мене з якимось типом. Від усього цього хотілося оголосити себе хворою і провалятися в ліжку до наступного ранку.

Я ледь змусила себе піднятися, зла та заспана почвалала до ванної, умилася, випила склянку молока на кухні й пішла до торгової зали подивитися, як поживають квіти. Там в одному кріслі вже розмістилися Бурецвіт і чергова, ще невідома мені білява дівчина.

— А алергії в тебе нема? — поцікавився шукач.

— Алергії? — здивувалася білявка.

— Так, алергії.

— На що?

— На що-небудь.

— Ніби нема, — знизала вона плечима. — А чому ти питаєш?

— Знаєш, я сам алергік. Це трохи ускладнює життя…

— Вже? — роздратованим тоном спитала я. — Ще ж восьма ранку!

— Лірино… привіт! — сказав шукач.

— Драсьті.

— Доброго ранку, — привіталася дівчина.

— Ми познайомилися… ще позавчора з… з цією файною… з цією красунею, — пояснив Бурецвіт, і ткнув пальцем у сусідку по кріслу.

— Ти ім’я моє забув? — трохи відсунулася, щоб зазирнути йому в обличчя, дівчина.

— Ні, — похитав головою шукач. — Ні… люба.

Дівчина ще кілька секунд дивилася на нього, потім устала, взяла за рукав своє пальто, що лежало тут само, різким рухом висмикнула його з-під шукачевої гепи.

— Тренуй пам’ять, друже, — не стрималася я від глузувань.

Білявка одягнула пальто, взяла свою сумку й рушила до виходу.

— Ти куди? — крикнув Бурецвіт.

— В інститут запізнююсь.

Вона грюкнула дверима.

— Це все через тебе, — оголосив шукач. — Ти збиваєш мене з пантелику.

— Вибач, — сказала я, піднімаючи жалюзі. — Ще вчора ти переконував, що тобі більше нікого не треба, крім тої… на «л».