Лариса Денисенко - Помилкові переймання або життя за розкладом вбивць

Ще й усiх разом. Поки Катерина, не дуже добра до людства, як бiльшiсть лiкарiв-дантистiв, намагається з'ясувати в офiцiанта, чи змiнюють вони людей за столами чи столи пiд людьми, а сусiда замовляє чергову карафку горiлки, щоб дати зрозумiти Катеринi та офiцiанту, що вiн тут надовго, - я згадую про Колобка, НАТО та Будду.

День Злуки, об'єднання українських земель, Україна святкує 22 сiчня. А в мене, Будди, НАТО та Колобка теж є свiй день злуки. Це - 11 березня. Мiй день народження. Буду радий, якщо привiтаєте. Надаю перевагу несподiваним подарункам.

Але тiльки в тому випадку, якщо ви не вважаєте за несподiванi подарунки хом'якiв, гiпсовi фiгурки балерин, китайськi одноразовi будильники тощо. Отже, саме в цей день, десь п'ятнадцять рокiв тому, мiй приятель Будда та його приятель Колобок, котрий уже на той час став i моїм приятелем, притягнули на мiй день народження приятеля Колобка - НАТО. Правда, тодi НАТО був не НАТО, а - ДБ. Дуже рiдко буває так, що ти сам знайомишся одночасно з трьома вiрними, я б сказав, довiчними друзяками. Зi мною, принаймнi, такого не було.

У Медичному я познайомився з Буддою. Високим, дуже худим Буддою. З сiро-карими прискiпливими очима. Правда, Будда тодi був не Будда, а Сергiй. Потiм вiн був Мрiйником, потiм - Манiяком (насправдi це було найвдалiше прiзвисько для Будди), а вже потiм - Буддою. Ставлення Будди до буддизму було зовсiм не таким, на яке можна б було очiкувати. Вiн нiколи не шукав i не шукає для себе Великих та Малих Шляхiв, йому просто цiкаво, на що перетворюються люди, коли вмирають. Науково це явище називається «анiмiзм». Жива душа, яка є в усiх предметiв. Коли Колобок уперше почув про захоплення Будди анiмiзмом, вiн спитав, чи не означає це, що Будда думає, нiби люди перетворюються на героїв мультикiв? Будда на такi запитання нiколи не вiдповiдав. Через це Колобок став майстром риторичних запитань. Ще Будда вивчав «мудри», але про «мудри» i що про них спочатку подумав Колобок, я розповiм пiзнiше.

Отже, я познайомився з Буддою, а Будда товаришував iз Колобком ще зi школи. Колобок тодi вже був Колобком, i не тому, що був товстезним (Колобок - стрункий i вправний парубiйко. «Колобок - занадто гарний як для чоловiка» - так сказала колись Катька; пам'ятаю, як незнайома дiвчина обернулася на цi слова, кинула на Катерину оком, а потiм покрутила пальцем бiля скронi, бо вона, мабуть, уперше побачила жiнку, якiй до вподоби був казковий колобок), а тому, що вiн постiйно тiкав од бабiв. Ми ж його лякали неодмiнною лисицею, яка з'являється в життi кожного порядного колобка. Колобок на той час займався бiзнесом, у нього була стара iномарка «з генетичною пам'яттю про нiмецькi дороги» (заради порозумiння з власною машиною Колобок вивчив нiмецьку мову, це було його правилом; а через те, що не змiг опанувати японську, йому згодом довелося продати улюблену мазду), своя хата та дiвчата - фарбованi бiлявки, яких вiн постiйно мiняв, але нiколи не зраджував улюбленiй мастi.

Свiй перший капiтал, який вiн використав для започаткування бiзнесу, Колобок заробив, коли служив у лавах звитяжної радянської армiї пiд Москвою. Для цього вiн продав за 300 американських доларiв iноземцям, якi на той час полювали за будь-якими предметами радянського культу, великий дерев'яний герб ручної роботи, який прикрашав кафедру в залi урочистих засiдань командування. Вiн довго намотував бiля кафедри кола, чекав слушної нагоди, зокрема наказу щодо своєї демобiлiзацiї. Коли Колобок вiдчепив герба, вiн з жалем помiтив, що кафедрi чогось бракує. («Наче прооперував i не зашив!» - намагався пояснити вiн менi й Буддi ситуацiю тiєю мовою, яку ми, на його погляд, могли зрозумiти). Тому, не дуже довго думаючи, Колобок присобачив на це мiсце дерев'яне кружало, яке прибиральниця баба Валентина використовувала як прес для заквашування «пiдгорiлкової капусти». Цiкаво, що пiдмiну герба на кружало полковник Н. помiтив тiльки через два роки пiсля Колобкової демобiлiзацiї.

До речi, полковник Н., який на той час не на жарт захопився релiгiєю, вирiшив, що це - знак Божий, кара Господня, послана радянським безбожним державним символам. «Бог стер обличчя гербове», - пошепки говорив полковник Н. Солдати тихо, тобто статутно, реготали. Слiд сказати, що зникнення кружала, на вiдмiну вiд зникнення гербу, бабою Валентиною було помiчено вiдразу, вона обмежилася тим, що тричi послала «сучим дiтям» прокльон: «Щоб руки вам повiдсихали, сучi потрохи», - i здiйняла галас на тамтешнього столяра Миколу, який божився, що нiякого кружала не пропивав («Ет, хiба можна пропити кружало, дурна бабо? Кому воно тре'?») i зробив бабi Валентинi новеньке. Загалом же кафедрi та генералам без герба жилося непогано, а от «пiдгорiлковiй капустi» й тим самим генералам без кружала - нi.