Тетяна Винокурова-Садиченко - МИ

Здесь есть возможность читать онлайн «Тетяна Винокурова-Садиченко - МИ» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Львыв, Год выпуска: 2008, ISBN: 2008, Издательство: Кальварія, Жанр: Современная проза, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

МИ: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «МИ»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Ми» — це історія про справжню дружбу, про реальних людей і про майже реальні події. Історія про довгі пошуки жовтих слонів та залізних драконів і про дива, що трапляються на кожному кроці. Це просто історія про життя з усіма його негараздами, вадами, витівками і чарівними казками.

МИ — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «МИ», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Та він не прикидався. Спокійно дочекався, коли замовкнемо, ковтнув іще кави й промовив:

- Ось і все, Ринате. Ти обіцяв вислухати й піти. Ти вислухав. Бачиш, тут нікого не треба лікувати. Все ж нормально. Всі живі-здорові. Нічого не сталося. Просто та штука, яку я вважав даром з небес, виявилася звичайнісіньким психічним розладом. До речі, є багато людей, які вважають свої розлади даром…

Він промовляв це тим самим тоном, без якихось інтонацій, не жалівся й не чекав, що його жалітимуть, але Ринат раптом піднявся, підійшов до нього й до болю звичним жестом обійняв за плечі. А Михась не скинув його руки. Він опустив очі. І мені здалося, що зараз він заплаче. Може, це мені так здалося, а може, він і справді хотів би заплакати, бо його зараз обіймав наш Ринат, який завжди викликав бажання поплакатися.

Не знаю, як було Михасеві, а на мене Ринат подіяв.

Бо я сама ледь не розридалася: шкода було Михася, який володів каналом зв’язку зі світом, аж раптом виявив, що то - звичайна хвороба, шкода було веселого малого Михася, який, вочевидь, давно й остаточно помер, шкода було всіх нас, бо ми всі потроху повмирали у тому часі, шкода було Іллі, якому ми вже навряд чи зможемо допомогти… Поруч тяжко зітхнув Аскольд. Видно, й на нього подіяв Ринат, видно, і йому чогось було шкода…

- Гаразд, - раптом сказав, вихоплюючи нас із хвилі шкодування про все і вся, Ринат, - гаразд, Михасю. Ми зараз підемо. Але нагадаю, ти казав, що наша зустріч була б веселішою, якби пройшла не тут і не зараз. Так от у мене пропозиція. Точніше, заява. У неділю ми всі їдемо до села.

Чекаю на вас у хаті мого діда. Всі пам’ятають, де хата мого діда?

- Навіщо? - спитав Михась.

- Треба ж добряче напитися з приводу нашої зустрічі, - знизав плечима Ринат.

- Навіщо? - втомлено зітхнув Михась.

- Не зітхай, - легенько штурхнув його Аскольд, - ти ж і так п’єш, тобі яка різниця? А ми складемо тобі компанію. - І не будемо тебе лікувати, - додала я. … Виявилося, що змінилося не лише наше село, а й наш ліс. І наша галявина. Осінь попрацювала й тут. Було незвично, холодно і тихо. Вечоріло. Ми сиділи навколо вогнища. Дорослі й загалом уже чужі одне одному люди серед темного, холодного й загалом чужого вже нам лісу.

Було незвично й ніяково.

Аскольд іноді намагався розпочати розмову, я намагалася її підтримати. Виходило не дуже. Все зводилося до його «а пам’ятаєте…» й мого «так, пам’ятаємо…» Ринат розмову підтримати навіть не намагався. Він то збирав гілочки й кидав у полум’я, то просто тинявся галявиною.

Ніби думав про щось своє. Я знала, що це було не так. Що не міг Ринат притягнути нас сюди, аби ходити й думати про щось своє. Та пояснення його мовчазному тинянню вигадати не могла.

Про Михася й казати нема чого. Михась був десь дуже далеко. Тобто сидів тут, поруч із нами, але скляний погляд був спрямований кудись крізь вогнище, а наші намагання про щось поговорити зачіпали його ще менше, ніж Рината.

Він був таким від того самого моменту, як приїхав сюди.

Жодного зайвого слова, жодного зайвого руху і далекий відсутній погляд. Дивлячись на нього зараз, можна було впевнено заявити, що у себе вдома він був іще дуже веселим і балакучим.

Минуло вже години зо дві відтоді, як ми прийшли сюди.

Пиво, якого набрали із собою чимало, вже майже закінчилося. У Михася десь була ще пляшка горілки, та жодного бажання її почати він не виявляв. Він узагалі нічого не виявляв. Сидів і витріщався у вогнище. Зомбі якесь, а не Михась…

Нарешті Аскольд не витримав:

- Слухай, Ринате, - покликав він, - я все розумію, романтика, там, ностальгія, але, може, почнемо потроху збиратися? Я змерз, як собака…

- Ще трошки, - попрохав Ринат, - давайте посидимо ще трошки. Будь ласка.

- Чого ми чекаємо? - спитав Аскольд. - Другого пришестя?

- Ага, - коротко відказав Ринат.

- Ні, ну це вже взагалі… Хлопці, я знаю, я пам’ятаю, що всі ми були трохи скажені, але зараз… Ну, дорослі ж люди!

- А й справді, - влізла я, - Ринате, чого ми чекаємо? І раптом заговорив Михась. Ми всі аж підскочили, бо вже звикли до того, що весь вечір наш Михась перебуває у критично зомбічному стані.

- Він чекає, поки я щось розповім, - сказав Михась.

Тихо, дивлячись у вогонь. І тут мені вже точно не здавалося - його голос ледь тремтів, його голос набув інтонації, якоїсь не зовсім мені зрозумілої, але хоч якоїсь. Так от що ти робиш, Ринате, зрозуміла я. Ну що ж - уже прогрес.

- То розповідай щось, будь ласкавий, - пробурчав Аскольд, - бо я собі зараз усе відморозю…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «МИ»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «МИ» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Наталья Винокурова - Ущипни меня. Сказка на ночь
Наталья Винокурова
Тетяна Винокурова-Садиченко - Ілюзія
Тетяна Винокурова-Садиченко
Тетяна Винокурова-Садиченко - ЖАРТ. Із життя психів
Тетяна Винокурова-Садиченко
Тетяна Винокурова-Садиченко - Жарт другий. Квіт папороті.
Тетяна Винокурова-Садиченко
Наталья Винокурова - Совсем не страшно в темноте
Наталья Винокурова
Тетяна Брукс - Ожеледиця
Тетяна Брукс
Наталья Винокурова - Паучище
Наталья Винокурова
Майя Винокурова - Проклятие
Майя Винокурова
Любовь Винокурова - Обещание
Любовь Винокурова
Отзывы о книге «МИ»

Обсуждение, отзывы о книге «МИ» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x