Габриэль Гарсия Маркес - Сто років самотності (збірка)

Полковник завважив, що й лікар нашорошив вуха, чекаючи на відповідь. Він зціпив зуби.

Нічого, куме, — промурмотів. — Я прийшов продати його вам.

Дон Сабас узяв чоботи й сказав байдуже:

Дуже добре, куме. Це найрозумніше, що могло вам спасти на думку.

Обличчя лікареве стало непроникне.

Таке вирування пристрастей мені не до снаги. Я вже застарий, — виправдовувався полковник. — Якби я був молодший на двадцять років — інша річ.

Ви завжди будете молодший на двадцять років, — зауважив лікар.

Полковник зітхнув вільніше. Він чекав, що дон Сабас ще щось скаже, але той більше не озвався — мовчки надягнув шкіряну куртку на застібці-змійці й уже рушив до дверей.

Якщо хочете, поговоримо на тому тижні, куме, — сказав полковник.

Саме це я й хотів сказати, — відповів дон Сабас. — У мене є клієнт, який, можливо, дасть вам чотириста песо. Але доведеться почекати до четверга.

Скільки? — запитав лікар.

Чотириста песо.

Я чув, що його цінували багато дорожче, — зауважив лікар.

Ви мені казали про дев'ятсот песо, — сказав полковник, збадьорений лікаревою підтримкою. — Це найкращий півень на цілу округу.

Дон Сабас відповів лікареві:

Іншим часом усяк дав би тисячу. Але тепер кожен боїться доброго півня. Бо на півнячому бою завжди є ризик, що тебе застрелять.

Тоді обернувся до полковника з удаваним жалем:

Оце я й хотів вам сказати, куме.

Полковник кивнув головою.

Гаразд.

І вийшов за ним до коридору. Лікар залишився в вітальні: жінка дона Сабаса покликала його і попросила в нього ліки «від того, що раптом трапляється з людиною, і невідомо, що воно таке». Полковник зачекав на нього в конторі. Дон Сабас відімкнув сейф, напхав грошей у кишені й простяг чотири банкноти полковникові.

Ось вам шістдесят песо, куме. Коли продамо півня, розрахуємось.

Полковник рушив з лікарем через базар коло пристані, що починав оживати з вечірньою прохолодою. Якийсь баркас, навантажений цукровою тростиною, спускався за водою. Лікар був незвично мовчазний.

Як ви себе почуваєте, докторе?

Лікар здвигнув плечима.

Так собі, — сказав. — Думаю, що треба звернутись до лікаря.

Це зима, — сказав полковник. — Взимку в мене завжди болить живіт.

Лікар уважно, але без професійної цікавості подивився на нього. Дорогою він вітався з сірійцями, що сиділи на порозі своїх крамниць. Вже біля дверей приймальні полковник признався лікареві, чому продав півня.

Не міг інакше, — пояснив. — Цей звір живиться людським м'ясом.

Єдиний звір, що живиться людським м'ясом, це ДОН Сабас, — сказав лікар. — Я певен, що він перепродасть півня за дев'ятсот песо.

Ви так гадаєте?

Я певен, — сказав лікар. — Це такий самий вигідний ґешефт, як його знаменита патріотична угода з алькальдом.

Полковник не міг повірити.

Мій кум пішов на ту угоду, щоб зберегти свою шкуру, — сказав він. — Тільки тому він і зміг залишитись у селищі.

І зміг скупити запівдарма майно своїх партійних товаришів, яких алькальд виселяв із селища, — заперечив лікар і постукав у власні двері, бо не знайшов у кишенях ключа.

Полковник не йняв віри.

Не будьте наївний, — розсердився лікар. — Дона Сабаса гроші цікавлять багато більше, ніж власна шкура.

Дружина полковникова того вечора пішла купувати. Він супроводив її до крамниць сірійців, а сам думав про те, що розповів йому лікар.

Знайди зараз хлопців і скажи їм, що півня продано,

сказала йому жінка. — Нехай облишать марні надії.

Півень не буде проданий, поки не вернеться кум Сабас, — відповів полковник.

В більярдному салоні він знайшов Альваро. Той грав у рулетку. Салон вирував цього недільного вечора. Спека здавалася ще більшою від завивання радіо, ввімкненого на повну потужність. Яскраві номери, намальовані на таблиці з чорної гуми й освітлені гасовим ліхтарем, поставленим на ящик посеред столу, розважили полковника. Альваро вперто ставив на двадцять три й програвсь. Слідкуючи за грою через його плече, полковник спостеріг, що одинадцять випало чотири рази за дев'ять обертів.

Став на одинадцять, — шепнув він на вухо Альваро.

Цей номер частіше випадає.

Альваро вивчав таблицю. Він не поставив на наступний оберт. Вийняв гроші з кишені, а разом з грошима аркуш паперу й під столом передав його полковникові.

Це від Агустіна.

Полковник сховав листівку в кишеню, Альваро поставив купу грошей на одинадцять.

Починай з малого, — сказав полковник.

Але це ж може бути щасливий номер, — заперечив Альваро.