Габриэль Гарсия Маркес - Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь

— Ми вб'ємо Сантьяго Насара, — сказав він, показуючи йому ніж.

Мій брат не розчув цих слів. «А якби й розчув, то однаково не повірив би, — казав він мені не раз. — Якому дурневі могло спасти на думку, що близнюки здатні вбити людину та ще й різницьким ножем!» Потім Педро й Пабло спитали в нього, де зараз Сантьяго Насар, бо ж бачили їх не так давно разом, і Луїс Енріке не міг до пуття пригадати, що він тоді їм відповів. Але Клотільда Армента й брати Вікаріо були такі вражені, почувши його відповідь, що її занесено до протоколу — окремо зі слів близнюків і зі слів господині крамнички. Як посвідчили брати Вікаріо, Луїс Енріке нібито сказав: «Сантьяго Насар уже мертвий». Потім він благословив їх жестом єпископа, спіткнувся на східцях біля порогу і, заточуючись, вийшов. Посеред майдану він зустрів отця Амадора. Той прямував на пристань у своїх парадних ризах, супроводжуваний паламарем, який калатав у дзвіночок, і ще кількома помічниками, — вони збиралися взяти участь у службі божій, що її мав відправити просто неба єпископ. Коли ця процесія проминула крамницю Клотільди Арменти, брати Вікаріо перехрестилися.

Як розповіла мені Клотільда Армента, хлопці втратили останню надію, коли побачили, що священик і гадки не має звертати до крамниці. «Я подумала, йому не переказали мого застереження», — розповіла мені вона. Одначе падре Амадор через багато років, усамітнений від світу в похмурому притулку для старих, в Калафелі, признався в розмові зі мною, що насправді йому переказали тоді застереження від Клотільди Арменти і згодом ще від кількох людей — уже коли він готувався йти на пристань. «Річ у тім, що я просто не знав, як мені бути, — розповів він, відповідаючи на моє запитання. — Спершу я подумав, що ця справа взагалі стосується не мене, а світських властей, але потім я вирішив зайти дорогою до Пласіди Лінеро і сказати про все їй». Та, перейшовши майдан, він геть забув про цю історію. «Ви мусите зрозуміти мене, — пояснив він у розмові зі мною. — Адже того злощасного дня я чекав єпископа». У ту мить, коли злочин стався, його охопив такий розпач, він був такий обурений своєю поведінкою, що йому не спало на думку нічого кращого, як дати розпорядження дзвонити на сполох.

Мій брат Луїс Енріке зайшов у дім крізь кухонні двері — мати лишала їх незамкненими, щоб батько не чув, коли ми повертаємося. Перше ніж лягти, він зайшов до ванної, але заснув над унітазом, і, коли мій брат Хайме прокинувся вранці, щоб іти до школи, він побачив, що той лежить долілиць на кахляних плитках і мугикає уві сні. Моя сестра-черниця, яка не пішла зустрічати єпископа, бо ще не очуняла від учорашнього похмілля, не змогла його розбудити. «Якраз пробило п'яту годину, коли я зайшла до ванної», — розповіла мені вона. Трохи згодом, збираючись на пристань, моя сестра Марго зайшла до ванної помитись, і з великими труднощами їй пощастило перетягти Луїса Енріке до спальні. Десь потойбіч свого сну, мій брат почув, не прокидаючись, гудки єпископського пароплава. Після цього, виснажений гульнею, він провалився в глибокий сон і спав, аж поки моя сестра-черниця вбігла до спальні, на ходу натягуючи на себе своє послушницьке вбрання, і розбудила його несамовитим криком: — Убили Сантьяго Насара!

IV

Рани від ножів стали тільки початком безжальної різанини, яку вчинив над тілом падре Амадор — йому довелося робити розтин, оскільки доктор Діонісіо Ігуаран був відсутній. «Я мав таке враження, ніби ми знову вбиваємо його, вже мертвого, — розповів мені старий священик у своєму притулку в Калафелі. — Але так наказав алькальд, а накази того варвара, хоч які безглузді, доводилося виконувати». Це було не зовсім справедливо. Посеред безладу того неймовірного понеділка полковник Апонте зумів зв'язатися по телеграфу з губернатором провінції, і той дав йому дозвіл провести деякі попередні юридичні дії, поки вони пришлють слідчого. Колишній військовий офіцер, алькальд мало розумівся на юридичних тонкощах, але був надто марнославний, щоб спитатись у кого-небудь, з чого йому починати. Перше, що спало йому на думку, — це зробити розтин тіла. Крісто Бедойя, який був студентом медицини, домігся, щоб його звільнили від такого обов'язку через близьку дружбу з небіжчиком. Алькальдові спало на думку, що тіло можна зберегти замороженим, доки з'явиться доктор Діонісіо Ігуаран, але йому не пощастило знайти холодильника в людський зріст, бо єдиний, який міг для цього згодитися, — ним користувалися на ринку, — вийшов з ладу. Тіло поклали на вузьке металеве ліжко і виставили у вітальні на загальний огляд, поки робили для нього розкішну труну. Людей, які хотіли подивитись на мертвого, набилося стільки, що довелося повиносити меблі і познімати клітки з птахами та вазони з папороттю. Зі спалень принесли вентилятори, принесли кілька і з сусідніх будинків, але однаково задуха стояла нестерпна. Розтривожені запахом смерті, собаки побільшували тривогу й безлад. Вони не переставали вити від тієї миті, коли я зайшов до будинку і