З вагомості засобів, з пишноти матеріалів, до яких удався поет, аби наблизитися до людей, я суджу, наскільки він од них відійшов. Глибина мого падіння присилувала його до цієї каторжної праці. Так ось, моє падіння — то був мій відчай. А у відчаї зачаїлася знов сила — і водночас привід, щоб його знищити. Але якщо найпрекрасніше творіння потребує потуги найбільшого відчаю, то поет муситиме любити людей, щоб замахнутися на таке зусилля. І щоб він досяг успіху. Як відомо, люди цураються глибокого твору, якщо він є криком душі людини, потворно загрузлої у власному «я».
З огляду на вагу засобів, потрібних мені, щоб відкинути вас від себе, уявіть, яку ніжність я до вас відчуваю. Судіть про те самі, як я вас люблю, з отих барикад, які я звів у власному житті і творчості (позаяк мистецький твір мусить бути лише свідченням моєї святості, то байдуже, чи реальність цієї святості буде обов'язкова не лише для того, щоб запліднити твір, а й для того, щоб на цей твір, уже скріплений святістю, я міг спертися заради ще більшого стрибка в невідомість), щоб ваше дихання (я той, хто піддається крайньому зіпсуттю), не могло мене опоганити. Моя ніжність виліплена із крихкого тіста. А людське дихання затьмарює методи пошуків нового раю. Я примушу визнати зло у невинній подобі, навіть якщо ця подоба скрутить мені в'язи, позбавить мене чести і слави.
Творчість — то аж ніяк не легковажна гра. Творець вплутався в жахливу авантуру, поклавши йти до кінця крізь усі небезпеки, які випали на долю його творінням. Годі уявити собі твір без покладеної в його основу любови. Як можна ставати в ньому віч-на-віч із не менш потужною силою, яку треба зневажати чи ненавидіти? Адже тоді творець повинен перебрати на себе тягар гріхів своїх героїв. Ісус став людиною. Він відбуває спокуту. Потім, як і Бог, створивши людей, звільняє їх від гріхів: його батожать, плюють йому в обличчя, глузують із нього, розпинають. Ось у чому сенс вислову: «Він страждає у плоті своїй». Облишмо теологів. «Взяти на себе тягар людського гріха» насправді означає: відчути силу й наслідки всіх гріхів; погодитися зі злом. Будь-який творець мусить завдати його собі на плечі — ба більше — так поріднитися з ним, щоб створена ним субстанція циркулювала, мов кров, у його жилах — зло, яке він пропонує і яке його герої вибирають на власний розсуд. Ми прагнемо тут добачити один із численних об'явів благородного міфу про Сотворіння та Покуту. Даруючи своїм персонажам вільну волю, свободу розпоряджатися собою, будь-який творець у глибині душі сподівається, що вони виберуть Добро. Так само, як будь-який коханець плекає надію бути коханим.
Я хочу на мить загострити увагу на реальності найвищого щастя, присутнього у відчаї, коли людина зненацька залишається віч-на-віч із неминучістю своєї наглої загибелі, коли вона стає свідком безповоротного знищення свого твору та самої себе. Я віддав би всі скарби світу — воно й справді варте того, — аби пізнати стан відчаю і безвісти, — хай би ніхто не знав, що я витерпів. Самотній Гітлер у бункері свого палацу в останні хвилини розгрому Німеччини, напевняка пережив таку мить чистого осяяння — крихку і заразом тверду ясність — усвідомлення свого краху.
Моя гордість зашарілася рум'янцем мого сорому.
Хоча святість — моя мета, проте я не можу сказати, що це таке. Моєю відправною точкою є саме слово, яке визначає стан, якнайближчий до духовної довершеності. Про нього я не знаю нічого, крім хіба того, що без нього моє життя було б марнотне. Неспроможний дати вдале визначення святості — не більше ніж краси, — я щомиті прагну її творити, тобто робити так, щоб усі мої вчинки вели мене до неї — до незнаної мені мети. Хай кожна мить спрямовує моє прагнення святості доти, доки моє сяйво стане таке, що люди скажуть: «Це святий» або, радше всього: «То був святий». Я довго йду навпомацки. Методи ще нема. Навмання і без жодних інших підстав, окрім певності, що я досягну святості, що я роблю рухи, покликані привести мене до неї. Може, її досягають завдяки математиці, але я боюся, що в такий спосіб домагаються лише доступної, кастрованої святості, у випробуваних формах, як-то кажуть, — академічної. Це означає набути подоби святості. З огляду на найпростіші моральні та релігійні засади, святий досягає своєї мети, якщо він відкидає їх. Як краса, а також і поезія, з якими я її порівнюю, святість — це щось незвичайне. Її вираження самобутнє. Проте мені здається, що вона спирається виключно на зречення. Отже, я порівнюю її також зі свободою. Але особливо я хочу бути святим, бо це слово означає найвищий стан людини, і я зроблю все, щоб його досягти. У цьому разі я скористаюся зі своїх гордощів і пожертвую ними заради святості.
Читать дальше