Харукі Муракамі - 1Q84. Книга друга

«Та якби часом я побачив її і ми, на щастя, впізнали б одне одного, то, мабуть, я щиро, нічого не приховуючи, відкрився б їй. За столиком, щось попиваючи, у найближчій кав'ярні, куди зайшли б, якби вона мала час і погодилася на запрошення».

Він хотів розповісти їй багато чого. Що досі добре пам'ятає, як вона в аудиторії початкової школи потиснула йому руку. Як після того прагнув з нею подружитися. Докладніше про неї дізнатися. Однак ніяк не зміг. З різних причин. Найголовніша — це його боязливість. Потім він жалкував за цим. І досі ще жалкує. Але часто думає про неї. Звичайно, не сказав би, що самозадовольняється, уявляючи собі її постать у спортивному костюмі. Бо це щось таке, що не має нічого спільного зі щирістю.

«Однак, можливо, такого краще не бажати. І краще знову не зустрічатися. Бо тоді можна розчаруватися», — думав Тенґо. Можливо, вона стала просто нудною, із втомленим обличчям, працівницею якогось офісу. Або невдоволеною матір'ю, що пронизливим голосом сварить своїх малих дітей. Може, вони не матимуть жодної спільної теми для розмови. Звісно, є така можливість. А якби так сталося, то все дорогоцінне, що зберігалося в його серці, пропало б назавжди. Та все-таки Тенґо не вірив у таку прикру можливість. У рішучому погляді та вольовому профілі десятирічної дівчини він бачив непохитний намір не піддаватися часовій ерозії.

А що сталося з ним?

Від такої думки його охопила тривога.

Чи не Аомаме розчарується, якщо вони знову зустрінуться? У початковій школі Тенґо був вундеркіндом з математики, найкраще вчився майже з усіх предметів, був кремезним і добрим спортсменом. Учителі відзначали його здібності й пророкували йому велике майбутнє. Можливо, і в її очах він мав вигляд героя. Однак тепер він працює у підготовчій школі на посаді вчителя за договором, яку не можна назвати постійною. Робота в нього справді легка й дозволяє самому жити небідно, перебуваючи якомога далі від стовпів, на яких тримається суспільство. Поряд з працею у школі він пише художні твори, але ще нічого не надрукував. Підробляє також у жіночому журналі — складає гороскопи. Здобув на цьому популярність, але, правду кажучи, вся ця його писанина — чиста брехня. Ні надійних друзів, ні коханки не має. Щотижнева таємна зустріч із старшою від нього заміжньою подругою — майже єдиний його стосунок з людьми. А своїм найбільшим дотеперішнім досягненням як автора-привида — тим, що «Повітряна личинка» стала бестселером, — він у жодному разі не має права привселюдно гордитися.

Поки він роздумував, касирка взялася й до його пакета.

З пакетом у руках Тенґо вернувся додому. Переодягнувся у короткі шорти, добув з холодильника банку пива й, попиваючи його, налив у велику каструлю гріти воду. І поки вода скипіла, вилущив соєві боби й, розклавши рівненько на кухонній дошці, посолив і кинув в окріп.

«І чого та десятирічна дівчина ніяк не виходить мені з голови? — думав він. — Після уроків вона підійшла до мене й потиснула руку. І не сказала ні слова. От і все. Та йому здалося, що саме тоді вона забрала частину його тіла й душі. А натомість залишила в ньому частину свого тіла й душі. За зовсім короткий час відбувся такий важливий обмін».

Тенґо дрібно покришив купку імбиру. До відповідного розміру нарізав селери, печериць і китайської петрушки. Зняв з крабів панцир і промив водою зпід крана. На розстеленому паперовому рушнику акуратно, немов солдатиків, розклав крабів. Зварені соєві боби пересипав у бамбуковий кошичок, щоб охололи. Потім, підогрівши велику сковороду, розлив по ній кунжутову олію. На слабкому вогні повільно підсмажив покришений імбир.

«А все-таки було б добре зустрітися зараз з Аомаме», — знову подумав він. Байдуже, навіть якби вона або він розчарувалися. У всякому разі, Тенґо хотів побачити її. Хотів лише знати, як вона потім жила, де перебуває зараз, що її тішить і що засмучує. Бо навіть якщо вони змінилися і ніщо їх обох уже не пов'язує, залишається незмінним той факт, що давно колись після уроків в аудиторії початкової школи вони обмінялися чимось дуже дорогоцінним.

Покришену селеру й печериці Тенґо висипав на сковороду. Збільшивши вогонь й легенько потрушуючи сковородою, бамбуковою лопаточкою старанно перемішав усе, що було на ній. Посипав трошки солі й перцю. Коли зелень почала розігріватися, додав промитих крабів. Ще раз посипав усе сіллю та перцем, у маленьку склянку налив саке. Побризкав соєвим соусом й нарешті притрусив петрушкою. Усе це виконував машинально, майже не думаючи, що зараз робить, немов літак, якого поставили на режим автопілота. Узагалі приготування такої страви не вимагало дотримання складної процедури. Він тільки вправно ворушив руками, а його голова не переставала думати про Аомаме.