Array Array - Монолог самотнього мужчини

…Цікаво, що би він сказав, якби взнав, що наші вчені досі не домовилися, як називати династію Кримських ханів: Гиреями чи Ґераями? Наприклад, у шкільних підручниках пишуть – Гирей, як і за часів мого школярства. А просунуті історики кажуть, що це помилкова ще з ХVІІ століття транскрипція, ще й на західних вчених кивають. А мені що? Ґераї, так Ґераї. У них самих би спитати, так де їх візьмеш, ханів?

Найбільше відкриття минулого століття — це, безумовно, комп’ютер. Не літак, не космічний корабель, не авто VIP–класу, не кухонний комбайн, пральна чи друкарська машинка – саме він, дорогенький, з його гігабайтами та мегагерцами, з вінчестерами, материнськими платами, звуковою та відео–картами, блоками оперативної пам’яті і безшумними кулерами. Без нього вже не літають ракети і не їздять поїзди, не верстаються газети, не проектуються представницькі лімузини, та й романи не пишуться! Він може замінити цілу бібліотеку й кінотеатр, студію художника та кульман конструктора. Він породив її величність світову мережу і панує в ній. Він, як жива істота, вразливий для вірусів, від них хворіє і може навіть вмерти.

Мій комп живе у тумбі спеціального столу, придбаного, власне, саме для нього, дивиться мені просто у вічі пласким екраном, низько зітхає саббуфером, верещить інколи акустичними системами, підморгує зеленими вогниками на системному блоці і периферії, він покірно засинає, якщо я довго не торкаюся його, висловлює образу стандартною музичною фразою, коли його вимикаю, і радісно вітає мене, пробуджений великою кнопкою «Пуск»!

Захищений Avast–ом [4] Поширена безкоштовна антивірусна програма. і якимись брандмауерами, він впевнено працює, відчуваючи себе потрібним і надійним, і в цьому він абсолютно правий. У мене немає літака чи ракети, я давно не користуюся друкарською машинкою, а от як я обходився раніше без компа – тепер просто не уявляю! Зайти на мій комп’ютер без мене – не так вже й просто: він захищений десятизначним паролем з літер і цифр, а диск D, на котрому лежить найцікавіша інформація (у закодованих, до речі, файлах) – ще одним, який набирати треба у двох різних регістрах.

Отже, зайти у мій комп сторонньому – не така вже проста штука.

…Поки нас не було, до нашої хати ніхто сторонній, здається, теж не заходив – усі «маячки» були на місці. Зеленого легковика біля будинку я не помітив.

Я вирішив пошукати щось про того Шагін–Ґерая в Інтернеті, але коли мій до–біса–гігабайтний–друг завантажився, Avast безпристрасно повідомив: «Атака з IP [5] ІP–адреса – це унікальний ідентифікатор комп’ютера, підключеного до мережі Інтернет, використовуваний протоколом ІP для доставки і маршрутизації пакетів. ІP–адреса являє собою 32–розрядне (за версією ІPv4) чи 48–розрядне (за версією ІPv6) двоїчне число. Зручною для людини формою запису ІP–адреси (ІPv4) є запис у виді чотирьох десяткових чисел (від 0 до 255), розділених крапками, наприклад, 217.10.32.5. …» і багато–багато цифр. Йоханий бабай, родич японського городового! Цього мені тільки й не вистачало: нас взяли у щільну облогу: слідкують, залізли в хату і «жучків» насували, а тепер ще й намагаються зламати захист мого комп’ютера! Але я теж не якийсь Вася: Avastів лоґ відображає цей горезвісний IP нападника! Скопіював журнал на флешку, сказав Ріхардові «я швиденько» і — до Максима.

Макс – мій сусід, юний комп’ютерний геній і колишній неформал. Він встановлює мені програми, налагоджує захист, консультує у складних (для мене, звісно, а не для нього) випадках. Вчиться він на третьому курсі в ДУІКТі [6] Такий ВНЗ дійсно існує; не вірите – переконайтеся самі: http://www.duikt.edu.ua/ (Олексій Дем’яненко) на факультеті «Комп’ютерна безпека», і для нього усе це — дитячі забавки. «Ніхто не зробив би цього швидше та ефективніше», — поблажливо кинув колись Макс після чергового лікарського візиту до мого компа .

— Є ай–пі? – хижо посміхнувся він, вислухавши мою розповідь. – Нумо його знайдемо і запхаємо за це трояна [7] Якщо вам незрозуміло, про що це – подивіться тут: http://www.ls.iatp.org.ua/index.php?go=h03 (Він же) . Він тихенько сидітиме у системі, видаючи себе за корисну програму, а потім, одного прекрасного дня, зробить свою справу!

— Яку справу?

— Яку нам треба: хочеш – передаватиме тобі інфу, ні — покоцає систему…

— Краще – інфу, — кажу я.

— З тебе кава, — каже Макс, володар терабайтного монстра, проти якого мій комп – все одно як «Ланос» проти боліда «Формули–1».