Юрко Іздрик: Острів КРК та інші історії

Аж коли я згадав про хрестик, саме тоді, коли я згадав про хрестик, хоч ніякого хрестика, мабуть, не було вже, — я загубив його, випустив зо страху чи відрази, — вступив хор хлопчиків і німа тиша запала в залі — чути було тільки високі дитячі голоси, вони звучали зовсім поруч, я, власне, лежав скрутившись десь в ногах хору, отож чути було тільки високі дитячі голоси, а за тими голосами чутливе вухо могло вирізнити рипіння і шурхіт театральних механізмів, і тут я побачив, як розсувається важка барокова стеля, вона розходилася, мов діафраґма, ховаючи ліпнину і золотих оперних монстрів, а там, у прорізі, що все збільшувався, з'являлося морозяне вечірнє небо, ліхтарі, зірки; раптово хмара людських випарів бухнула догори, заслонивши на мить все, вона вилетіла з будинку, як душа, і щезла в високості, а вже за хвилю, коли стеля зникла цілком, всі могли бачити прозору львівську ніч і ріденький дрібний сніг, що легко сіявся з темряви.

Свіжістю, чистотою і свіжістю запахло в повітрі, всі заворожено підняли голови, підставляючи очі білому зерну, а я намагався вірити, що з того неба виникне і схилиться наді мною твоє обличчя, і твоє світле волосся закриє від мене світ; я так сильно намагався в це повірити, а коли прокинувся — за сценою захлинався Хрущ.

З( літо ). Чи пам'ятаєш ти, як все почалося? Чи думала ти про це? Звичайно, зручніше вважати, ніби це трапилося того спекотного дня, коли нас зіштовхнуло докупи двома зустрічними потоками, і коли ми несподівано для самих себе обійнялися посеред вулиці. Ми ще не були тоді чоловіком і жінкою, можливо тому нам так цікаво було годинами сидіти у відкритих літніх кафе, пити охолоджене вино і розмовляти.

Здається, тоді ми розмовляли про музеї [7].

Це вже потім ми багато подорожували, піддавшись пристрасті, мов течії. Ми переїжджали від міста до міста краденими машинами — у тебе виявився дивний талант визначати придатні для крадіжки авта і заводити їх своїм манікюрним причандаллям. Я погано проваджу автомобіль, до того ж у мене не було при собі прав, тому ми пересувались, як правило, вночі. Поцупивши під вечір чергове авто, ми за яких дві-три години добиралися до найближчого симпатичного нам поселення, ночували з машиною в кущах і на ранок вже були на місці. У нас жодного разу не виникало проблем з поліціянтами.

Малисьмо фантастичне літо. Ми рідко коли зупинялися в готелях — нас не любили покоївки, швейцари та офіціанти. В містах і містечках ми відвідували лише базари і лазні. Ми змивали з себе дорожній пил в дивовижних, поїджених грибком і вогкістю покоях, де двері і стіни пообписувані і розмальовані поколіннями відвідувачів. Все багатство провінційної уяви про екзотичну любов було тут. Велетенські фалоси і бездонні піхви — їх безліч разів замальовували, здирали, та вони з'являлися знову, дбайливо виписані, вишкрябані, випалені невгамовними ентузіастами. Ми змивали з себе дорожній пил, оточені слідами чужої жаги і чужої хіті, і це було добре, бо все було добре того літа.

Ми вештались базарами, порожніми і людними, столичними і периферійними, нікчемними і багатими, ми переходили від прилавка, до прилавка, вибираючи найкунштовніше і найяскравіше або просто милуючись. Ми купували велетенські перці, зелені, червоні і жовті, воскову моркву, з іще живими хвостиками, химерні, мов губки, каляфйори, довгу і в'юнку шпараґу, розсипи рябої редьки, хворобливий, ніжний, м'який салат і помідори, — перестиглі, готові будь-якої миті вибухнути або ж бліді, що достигали у вагонах. Ми порпалися в кошиках, ящиках і мішках, вишукуючи незвичайні плоди — несамовито довгі або сміховинно круглі огірки, гіпертрофовані кабачки, яку-небудь чудернацьку капусту і роздвоєний, мов жень-шень, корінь буряка. Ми набирали цілі гори кропу і петрушки, ми скуповували селеру, з нас сміявся весь базар, і ми були щасливі, чорт забирай.

Ми не викликали довіри у швейцарів, покоївок та офіціантів, але щастя так перло з нас, що всі звичайні люди прагнули мати з нами справу, щоб хоч якось причаститися. Тому у нас завжди був нічліг. Розбещені увагою і любов'ю, ми вимагали найбільші, найсвітліші кімнати — і діставали їх, ми прицінювалися до хазяйської білизни і завжди мали найкращі, найбіліші простирадла, мережані, з анаграмами і штампами пралень, і якщо одного разу це був звичайний смугастий набитий соломою матрац, то це був найкращий матрац, який тільки вдалося знайти в тій оселі. Нам випозичали справжнісіньке добре начиння, і ти страшенно тішилася всілякому розпарованому горнятку, тьмяній посрібленій ложечці чи надщербленій тарілці. О, як ти розумілася на посуді! Ти вміла поцінувати кожну річ, навіть якщо на ній було виведене чудернацьке слово «общепит». Ти заворожувала своєю обізнаністю хазяїв, і вони, підлещені, витягали з креденсів різні чуда — які-небудь вилинялі китайські вазочки, старі довоєнні пляшки з рельєфним написом «MLEKO», небачені модерні філіжанки з поріжечком для вусів, шкляні складані чайнички, каструльки з ілюстраціями до Льюїса Керролла [8]і величезні мидниці, розписані трояндами.