Попереду їхала стара копійка темного кольору, дбайливо замащена брудом. Всередині сиділи четверо в чорних куртках і чорних шапочках. Той, що сидів поруч із водієм, тримав у руках Калашникова. Бензовози теж були темного кольору, обгорнуті болотистим брезентом та маскувальною сіткою, здалеку нагадували слонів, що вибрідали звідкись із пересушених пустель, тягнучи в своїх чорних утробах коштовні й запашні запаси пального. Тягнувся караван на багато метрів, хвіст його губився вдалині, розгледіти його було складно за пагорбами й тернами, що вкривали долину. З боку кордону на бензовози вже чекали, насипом бігали рухливі постаті, на нашій території стояло кілька вантажівок. Постаті з насипу збігали вниз, брали з вантажівок дошки й дерев'яні конструкції, витягали все це на рейки, лаштуючи переїзд. Працювали навчено, лише зрідка лунала коротка команда, і тоді хтось біг на інший бік залізниці й тягнув на спині чергову дошку. Коли головна машина колони підтяглась до насипу, переїзд уже було споруджено. Копійка обережно в'їхала на дошки, тіні спустилися вниз, стали круг машини й виштовхали її нагору. Потому легковик обережно спустився на протилежний бік насипу. За ним потяглись бензовози. Деякі переїжджали легко й без проблем, деякі гальмували, тоді їх виштовхували нагору або витягували буксиром. Тривало це довго, але поступово всі машини опинилися з іншого боку залізниці. Згори це нагадувало дивний військовий табір, танкову колону, що зупинилась на нічліг, боячись себе виявити. Водії бензовозів, провідники з копійки, ті, хто лаштував переїзд, і ті, хто сидів у вантажівках, усі тепер зібралися в коло, стали поміж машин, повсідались на капотах своїх зілів, полягали під колесами, позалазили на дахи автомобілів, аби все побачити й почути. Зібравшись, почали сперечатись, перекрикуватись і щось один одному доводити. Від бензовозів відділився невеликий гурт, котрий сперечався особливо активно, вони розмахували руками і рвали на грудях светри. Проти них стояв інший гурт. Були вони більш мовчазні й зосереджені. Решта вичікували, не знаючи, на чий бік пристати. Про що саме сперечались, складно було зрозуміти, слів я майже не чув. Аж раптом один із тих, хто мовчав, швидким рухом вийняв із кишені куртки обріза й пальнув угору. Я мимоволі присів і раптом побачив те, чого не бачив досі. Небом пересипались чорні зірки, пробиваючи густе повітря й запалюючи суху траву. Птахи заривалися між стебел, гріючись і ховаючись від чужих голосів. Тварини переходили кордон, сторожко озираючи наповнену диханням долину, де раптом з'явилось безліч тіней, що перебігали через високий насип, забігаючи в чужу країну, ніби в літнє море. Змії виповзали на блискучі рейки, що спалахували під місячним сяйвом, обплітали їх і заповзали в чужі нори, аби загубитись між чіпкого коріння. І павуки перебігали піском, пнучись угору, по той бік місячного світла. І червоні лисиці, загрозливо оскалюючись, наближались до залізниці, аби спробувати перетнути останню межу, що відділяла їх від невідомих територій. А ворони крутилися вгорі, не знаходячи собі місця, блукали небом, мов цигани пероном, не маючи де сісти, боячись залишити свої насиджені небеса. Я бачив, як коріння вперто пробивалось крізь висушений за літо ґрунт, тягнучись до води, що залягала глибоко, наче магма.
Я бачив срібні жили води, які проступали тонко-тонко, оминаючи тіла померлих, закопані тут невідомо ким і не знати коли, прорізаючи чорноземи й рухаючись у темну безвість. Я бачив, як залягає глибоко в тілі долини чорне серце кам'яного вугілля, як воно б'ється, даючи життя всьому навколо, і як свіже молоко природного газу згортається в гніздах та підземних річищах, твердне й напоює собою в'язкі корені, і як цими коренями рвуться вгору шаленство і стійкість, повертаючи стебла трави проти напрямку вітру. Протяг різко ударив в обличчя, я прийшов до тями і побачив якесь заворушення в натовпі — троє в довгих куртках схопили когось найбільш крикливого з протилежного гурту, взяли його за руки і ноги й потягли в бік ближчого бензовоза. Викинули його на гору, в руки двох інших. Він спробував вирватись, проте його легко скрутили, відчинили кришку бензовоза й кинули зв'язаного досередини. Причинивши кришку, пострибали вниз, на землю. Я не повірив своїм очам. Навіщо, подумав, він же захлинеться. На мить уявив собі, як він плаває в синьому бензиновому компоті, ніби в китовому череві, відштовхуючись ногами від залізного нутра. Гурт швидко розходився. Суперечки стихли, схоже, всі проблеми було узгоджено. Водій копійки вийняв потужний дорожній ліхтар і, обходячи машини, почав освітлювати навколишні пагорби, дивлячись, чи немає поруч когось чужого. Масний промінь повільно рухався травою в мій бік. Ось уже виповз насипом, ось уже зовсім наблизився до мене. «Падай! — раптом сказало мені моє серце. — Давай падай!» І я впав, просто на шпали. Промінь ковзнув над головою й посунув далі. Водій розвернувся й пішов між машинами. "А тепер — вали звідси!» — далі підказувало серце. Бензовози почали заводитись і від'їжджати в західному напрямку. Я підвівся, збіг із насипу й пригинаючись швидко пішов на далекі вогні будівель. Відійшовши на безпечну відстань, озирнувся — вітер гнав над головою важкі, мовби начинені монетами хмари, які знову затягли обрій. Світло несподівано зникло. Морок осів на траву, наче мул на річкове дно. Ніби хтось, виходячи з дитячої спальні, вимкнув за собою світло.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу