Сергій Жадан - Ворошиловград

Ближче до вечора з міста приїхали Кочині родичі. Прикотили білим розбитим мерседесом. Заднє скло мерседеса було затягнуте целофаном і заліплене скотчем. У машині їх сиділо семеро. Після похорону вже протверезіли, проте не перевдяглись, так і приїхали в чорних піджаках та кольорових сорочках. Краватки все ж познімали, і тепер вони звисали їм із кишень піджаків, мов удавки. Говорили родичі голосно і незрозуміло, вживали багато не відомих мені слів. Кочу називали «гаджо» і відганяли від мерседеса, куди той відразу ж узявся лізти. З Травмованим вітались поважно й дещо улесливо, тисли йому руку й тричі цілувались за православним звичаєм. Підійшли до мене. Коча з Травмованим лишились стояти віддалік і не заважали. Всі по черзі привітались, руку стискали коротко, але міцно.

— Послухай, Германе, — сказав їхній старший, який назвався Пашею. — Друг нашої мами — наш друг.

— Хто? — я не зрозумів, про кого вони говорять.

— Ти вчора з нами ховав маму, — пояснив Паша. — Тамара нам говорила про тебе.

Ага, подумав я, зараз вони мене заріжуть.

— Сказала, що тобі потрібна допомога.

— Допомога?

— Германе, — ступив наперед заступник головного, товстий голомозий чувак, якого звали Борманом. — Ми все знаємо.

— Все? — Я чекав, коли ж вони почнуть мене різати.

— Все, — підтвердив Борман. — І про бензовоз, і про бабки. Ми що хочемо сказати — якщо буде потрібно, ми завжди допоможемо. Розумієш?

— Розумію.

— Так що нікого не бійся, — вів далі Борман. — Треба буде — ми завжди на місці.

— А далі вже все залежить від тебе, — додав Паша. — Як ти сам себе поставиш, так і буде. Зрозумів?

— Зрозумів, — відповів я. — Спасибі вам.

— Ладно, брат, — Паша простягнув руку. — Тримайся тут.

Всі інші теж потисли руки, розцілувались із Травмованим, зігнали Кочу з капота, завели машину й покотили до міста. Вже виїжджаючи на трасу, розминулись із чорним фольксвагеном, котрий з'їхав на бічну дорогу й тепер мчав у напрямку заправки.

— Хто це? — незадоволено запитав Травмований.

— Це до мене, — відповів я.

Травмований похмуро глянув на Кочу й пішов до гаража.

Коча залишився стояти зі мною і з неприхованим інтересом розглядав чужих. Фольксваген підкотив до бензоколонок, зупинився. Льолік і Болік, насторожено озираючись, вилізли з салону й розминали ноги після довгого переїзду. Обійматись не кидались, дивились на мене уважно, чекаючи, мабуть, що я скажу. Болік обтирав піт сірою хустинкою, Льолік напружено поправляв окуляри.

— Привіт, — сказав я. — Добре, що приїхали.

— Здрастуй, Германе, — стурбовано промовив Болік.

— Привіт, — додав Льолік, ховаючи очі.

— Германе, — почав Болік, — давай поговоримо.

— Говори, — погодився я.

— Без сторонніх, — кивнув Болік на Кочу.

— Він все одно нічого не розуміє, — заспокоїв я їх. — Він грузин.

— Ясно, — занервував Болік. — Слухай, Гєра, ну, як ти тут?

— Хуйово, — відповів я.

— Хуйово? — перепитав Болік.

— Угу. Хуйово. Бензовоз мені спалили. Собаку повісили.

— В тебе є собака? — здивувався Льолік.

— Вже немає, — відповів я. — Ми її закопали. З Кочею, — кивнув я в бік старого. Той кивнув у відповідь.

— Германе, — Болік важко добирав слова, Коча його відверто збивав із думки. — Ну, одним словом, ми приїхали за тобою. У нас роботи валом. І взагалі.

— Друзі, — відповів я подумавши. — Ви, звичайно, друзі і все таке. Але я не поїду.

— Як це — не поїдеш? — не зрозумів Болік.

— Так, не поїду.

— А як же робота? — запитав Болік.

— Вважай, що я звільнився. За власним бажанням.

— Германе, — ще більш занервував Болік. — Для чого це тобі? Поїхали додому. Це не твій бізнес.

— Мені спалили бензовоз. І повісили пса. Це взагалі не бізнес.

— Ну послухай, Германе, — загарячкував Болік. — Так ніхто не робить. Ти нас кидаєш.

— Ви гроші привезли? — перебив я його.

— Що? — розгубився Болік.

— Я питаю — ви гроші привезли? Льоша, що ти мовчиш?

— Германе, — заговорив Болік. — З грошима не все так просто.

— Ага, Германе, — додав Льолік, — ми хотіли тобі сказати.

— Не зрозумів.

— Одним словом, — продовжував Болік, — ми позичили в тебе твої гроші, потрібно було терміново проплатити рахунки, а в нас голяк, Гєра. Ну, ми і взяли твої гроші. Так що по-любому поїхали з нами. А гроші ми тобі повернемо.

— Точно, Гєра, повернемо, — додав Льолік.

— Ви що — проїбали моє бабло? — здивувався я.

— Германе, ми повернемо, — дещо ображено викрикнув Болік.