Лариса Денисенко: 24:33:42

"А вiн тебе кохає?" - ледь здихавшись люстерка, питаю я. Нi, вiн її не кохає. "А чого йому мене кохати?" - "Ну, наприклад, тому що в тебе гарнi очi, губи та пальцi. Кохають i за менше", - кажу я. В Лiки дiйсно все це неймовiрно гарне. Лiка каже менi, що розумiє, що кохають i за менше, але вона переконана, що вiн її не кохає. "Можеш не сумнiватися", - каже вона. Я починаю смикати рукавичку, хочу гризнути нiгтика, я сумнiваюся. "По руках", - загрозливо проголошує Лiка. "Анi вiн мене, анi я його не кохаю!" - Лiка така радiсна. "То навiщо тодi зраджувати чоловiковi? Пояснюй, навiщо". - "А для того, щоб усi усвiдомили, що я теж можу. Захотiла та змогла!" - "Що ти можеш?" - "Не кохати, не бути коханою, але мати!" - "Ну, якщо ти його захотiла, тодi…" - "Яка ж ти буваєш вперта. Слухай сюди. Я його не захотiла. Себто я захотiла його отримати. Ну, дивися, все ж просто! Вiн мене не кохає, вiн кохає жертву екологiї, я його також не кохаю, але ми спимо разом! Зi мною вiн спить, а кохає її, i вона його кохає, але з ним вона не спить. Коли ж вони будуть спати, якщо вiн спить зi мною! Часу немає. I що ми маємо? Ми маємо складний випадок, коли я можу отримати будь-якого чоловiка, навiть того, хто кохає iншу та кого не кохаю я. I таке я можу утнути з ким завгодно. I тодi вже не до депресiй, зрозумiло? Депресiї будуть в тiєї, яка кохає, в неї серце слабке." Я кажу, що менi хочеться стати розчепiрою, походити палатою та посмiхатися. "То ти задоволена була, коли з ним переспала?" - "Як знову народилася!" - сяє Лiка. Я зауважую, що коли народжуєшся, почуваєшся не найкращим чином. "Iнакше б ми не народжувалися в лiкарнях, якби все було так добре, як тобi здається", - додаю я. "Не плутай лiкарнi з пологовими будинками", - каже Лiка. Я називала Лiку "моє клiнiчне щастя". Не тiльки тому, що Лiка була моїм клiнiчнимщастям, а ще й тому, що вона користувалася "Clinique. Happy".

Вона виїхала до Iзраїлю. З тим чоловiком, який кохав жертву екологiї. Я настiльки звикла до її балачок та її запаху, що тримала в шухлядi з бiлизною флакон "Clinique. Happy" i щоранку вiталася "Привiт, Лiко". Сподiваюся, що вона щаслива…

Мiй клоун-герой примчав з нашими паспортами i квитками. Таке враження, наче ми зiбралися до рагсу. Я сказала, що за час його вiдсутностi його пальто двiчi намагалося вшитися геть, але я пильнувала як слiд. "Молодець, я в тебе вiрив. А зараз нам треба ворушитися у цьому напрямi. Вже почалася реєстрацiя, будемо вилiтати до Києва iншим рейсом iншої авiакомпанiї приблизно за годину".

I я заплакала. Вiн знiтився, я розумiю, що жiночi сльози - це випробування для чоловiкiв. "Щось не так?" - запитав вiн. Смiшнi вони, чоловiки. Коли не так, плачеш рiдше, частiше плачеш саме коли так. Бо повiрити в те, що все буде саме так, надзвичайно важко. Я заперечливо махаю рукою. Все о'кей. Вiн бере в мене своє довге чорне пальто, допомагає менi встати, i намагається уникати моїх сльозливих оченят. Я його розумiю, кляте рюмсання, моя б воля - сховала цi очi у шкiряних рукавичках. Помаранчевий шалик на його пiджаку робить його схожим на вiдомого росiйського режисера та невiдомих європейських функцiонерiв. Я посмiхаюся. Вiн теж.

Коли палає будинок, народ верещить: "Пожежа!", i можна сподiватися, що хоча б одна людина прибiжить допомогти; доречно волати: "Грабують!", коли нападають грабiжники - можливо, якийсь герой зглянеться на вас, щоб ствердити свiй геройський статус; ще можна вiдчайдушно верещати "рятуйте!"; а от коли близька людина вчиняє дурiсть, що робити, що промовляти? Можна, звiсно, промовити: "Старий, ти що, здурiв? Очманiв ти чи що? Що ти робиш?" Але як таке можна сказати рiдному батьковi, з яким в тебе завжди були непоганi стосунки? I не просто непоганi, а - чудовi! Втiм, якщо подумати, таке сказати можна, вiдвертiсть - запорука тривалих та довiрливих стосункiв. Але як можна виплеснути таке в його свiтле, радiсне обличчя? Ти - не народжений наволоччю, ти сказати таке не здатний. Вголос я сказав йому: "Ну, поздоровляю тебе". А сам думав: "За що? Чому?" Таке зазвичай думають тi люди, в кого раптово загинув хтось близький. За що? Чому?

А спочатку все складалося так добре. Я зустрiв батька в аеропорту на новiй машинi - нещодавно взяв у кредит "Нiсан", я був поведений на японських автомобiлях. Блискучий, срiбний. Мiй приятель Милиця сказав менi, що, згiдно i з соцiологiчними дослiдженнями, дiвчата чомусь вважають найбiльш сексуальними чоловiками власникiв саме блискучих металевих авто. Тому ми з ним i вибрали саме цей колiр. Не те, що ми з Милицею в таке вiримо, але - про всяк випадок. Як цим дослiдникам вдається робити подiбнi висновки? Я сам займаюся аналiтикою, але на таке не здатний, навiть уявити собi не можу, яким чином вони про таке дiзнаються.