Лариса Денисенко - 24:33:42

Перед моєю конторою росте шiсть туй. Ми їх висаджували разом з Марленом. Туї, коли пiдросли, деформувалися в дивний спосiб. Вони стояли разком, одна впритул до iншої, кожна наче з вип'яченим правим стегном. Ми прозвали їх "красунi кабаре". Контору ми створили з Марленом пiсля того, як вирiшили пiти з Мiнiстерства закордонних справ. Насправдi Марленовi вона була нi до чого, бо вiн був юристом, а контору ми створювали перекладацьку, але йому дуже кортiло, щоб ми щось встругнули разом.

Спочатку справи нашi йшли кепсько. Ми потроху перекладали приватнi листи млосних красунь до iноземцiв, отримували за це вельми невелику платню, i навiть замислювалися, а чи не перепрофiлювати нам нашу контору у шлюбну, але потiм почалися негри. Негри почалися раптово, я чудово пам'ятаю нашого першого негра, який прийшов дiйсно несподiвано, як потеплiння посеред сiчня. Вiн був чорний неймовiрно. В бiлому довжелезному пальтi, вельветових штанях кавового кольору i чорних черевиках без шкарпеток. Його шию було замотано в смугастий шалик. Це був негатив Остапа Бендера. "Хельо", - промовив вiн до нас. Тодi нас у конторi було троє - Марлен, я та Ральф, приятель Марлена з Лондона. Ральф працював у нас як волонтер. Коли вiн приїхав, то представився, старанно промовляючи своє iм'я по лiтерах, а потiм написав його на папiрцi - думав, що менi таке нiзащо не вимовити. Я гордовито сказала йому: "Не переймайся, я чудово знаю, як пишеться та вимовляється твоє iм'я. По-перше, в мене були такi джинси. А по-друге, так само звали мою нiмецьку вiвчарку". Ральф зовсiм не вмiв ображатися, вiн вважав, що це даремна витрата часу, через його бережливе ставлення до часу його було важко чимось i здивувати. Ральф першим прийшов до тями i промовив до негра: "Хельо!", приязно посмiхаючись.

Негр сказав, що звати його Аденяй Алi Абай i що вiн принц. У принца було одне бажання, щоб ми допомогли йому скласти листа, який вiн мав намiр надiслати деяким багатим людям по всьому свiтовi. "В нас була революцiя, потiм - вiйна, мiй батько-король програв, родина втратила майже все, i зараз заблокованi нашi банкiвськi рахунки, але незабаром буде контрреволюцiя, i тодi все буде добре i ми вiддамо грошi". - "Якi грошi?" - "Тi, якi ви зараз в листi попросите, щоб менi позичили". Аденяй Алi Абай посмiхнувся, один зуб Аденяя був золотим. I ми попросили. Вiн запитав, чи нормально буде, якщо вiн заплатить нам десять баксiв? Ми сказали, що це буде поблажливiстю з нашого боку, але - загалом нормально. Тодi Аденяй зняв черевик, поколупався у пiдошвi та дiстав десятку. Зараз церкви вiдомого проповiдника Аденяй Алi Абая знанi по всiй Європi, i я часто бачу його доброчинну та задоволену пику на екранi телевiзора. А я пам'ятаю, з чого все починалося.

Принц Аденяй був нашим талiсманом, бо пiсля нього негри пiшли один за одним. Всi вони були принцами у вигнаннi. Завдяки африканським революцiям, невiдворотним, наче осiннi опади та iншi клiматичнi процеси, справи нашi почали виправлятися. Ми тодi не знали, що дослуговувалися першим спамерам! Марлен купив свою першу iномарку, я зняла квартиру в центрi i стала користуватися дорогою косметикою. А завдяки тому, що наш струминний принтер, як виявилося, мiг друкувати папiрцi, схожi на банкiвськi довiдки, ми змогли взяти на роботу ще двох перекладачiв. Тодi до нас i прийшли працювати Сашко та Наталка.

Всi негри, якi проходили нашим офiсом, неодмiнно робили менi шлюбну пропозицiю i запрошували на побачення. Тобто в мене були всi шанси стати справжньою принцесою. Звiсно, що пiсля контрреволюцiї. Я чемно вiдповiдала їм, що я є "верi бiзi тудей". Я настiльки звикла до нападiв на мою незалежнiсть з їхнього боку, що коли побачила негра в дверях супермаркету, де я купувала каву, молоко та тiстечка, який, власне, нiчого не встиг менi запропонувати, заявила: "Соррi, бат ай ем верi бiзi тудей". "Ок, гьорл. Бат донт фогет ебаут рест!" - вiдповiв менi на це незнайомий темношкiрий принц. А потiм негри скiнчилися так само раптово, як почалися. Але забути про себе вони не давали, бо майже щодня я отримувала вiд когось з них листа, унiверсальну форму та змiст якого я самотужки вигадала тодi, в далеких дев'яностих.

Пiсля того як закiнчилися негри, почалася справжня робота. Нас запрошували перекладати на конференцiях, завдяки зв'язкам Марлена ми заробили репутацiю в юридичних колах, перекладали юридичнi папери, навiть видали перший англо-український юридичний словник. Складали тексти для запрошень, вигадували тости, здiйснювали переклади статей для iнтернет-сайтiв та модних глянсових журналiв. Справи йшли, а Марлен поїхав працювати за кордон. Я сумувала за ним надзвичайно, але знала, що так буде краще насамперед для нього.