Лариса Денисенко - 24:33:42

Уявiть собi, що з нами всiма сталося, коли я навмання вiдкрила дверцята мiнi -бару. Ха. Кока-кола в банках, солонi горiшки в яскравих пакетиках, шоколадки, батончики "Марс", фiсташки та алкоголь. Багато рiзноманiтного алкоголю, в дуже зручнiй тарi. Ми вiдразу дотумкали, як воно працює. Випиваєш щось - вранцi тобi ставлять таке саме. Спочатку Олег дивувався, чому ми то кволi, то бадьорi, то на радiо спiваємо соловейками, то на прийняттi в мера сумуємо та не їмо солодке. Вiн не розумiв, як ми проводимо вечори та ранки. Горiлка з лаймом, горiлка з газованою водою, кола з ромом, джин з тонiком, вiскi та содова, кампарi з помаранчевим соком, i все це загриз горiшками, замазав шоколадками - i почуваєшся так незви-иииии-чно. Вiд такого перенавантаження нiжних дитячих органiзмiв та експериментування ми прикрашали ригачками вiдходки. Попри все i завдяки всьому ми були щасливi й могли б щиро дякувати Михайлу Горбачову за наше щасливе дитинство.

Олег виявився не вiщим, може, вiн сам тихо нарубувався в номерах, але збагнув вiн, що ми пиячили, тiльки пiсля того, як отримав на руки рахунки. Вiн впав у лють. У виглядi помсти не видав грошi, якi планував видати нам на покупку сувенiрiв. На бiльше не спромiгся. Звiсно, за нас платити йому не довелося: американцi самi за все заплатили, хоча їхньому подиву не було меж. Пiсля цього Олег потяг нас у свiй номер та три години читав лекцiї про честь СРСР, пияцтво i про те, що вiн про нас напише, куди слiд.

Але це було ще не все. Я довго думала, що б таке привезти рiдним.

Мамi я вкрала з готелю спецiальний прозорий очiпок, щоб не намочувати волосся, коли приймаєш душ. Крiм того, три банки iз джемом та три банки з медом, якi можна було набрати пiд час снiданку. Батьку - кiлька пляшечок з мiнi-бару. Основною проблемою для мене став подарунок для мого улюбленого кузена Янiса. Янiсу на той час виповнилося двадцять два роки. Вiн був людиною, яка два роки охороняла труп Ленiна, тобто був кремлiвським курсантом. Тiльки за це я його обожнювала. I нарештi я придумала. Бiля нашого готелю знаходилася маленька крамничка з пресою та тютюном. Там я i побачила "Плейбой". Я витягла з кишенi всi грошi, якi менi вдалося вирвати в Олега, дещо позичив Марлен, i купила його. Клепок в мене вистачило на те, щоб запакувати його в число "Пiонерської правди", цi газети нам надав Олег, мабуть, щоб ми справляли враження дiтей, якi щоденно читають. I поклала до сумки, у бокову кишеню.

Ми поверталися до Москви через Цюрiх. I проходили там "легкий" митний контроль. Митники чомусь не полiзли у нутрощi моєї сумки, а дослiдили кишеню, викрили "Плейбоя" та витягли його перед свiтлi очi Олега. Який промовистий в нього був вираз обличчя - шкода, що в мене не було фотоапарата. Вiн стояв та думав: "Ну все. Доїздився. Бувай життя, бувай, кар'єро". Митники роздивлялися мене та жваво перемовлялися на своїй незрозумiлiй мовi. Я вирiшила, що мовчати менi не слiд. Тому на добрiй англiйськiй почала рапортувати, що в СРСР взагалi-то сексу немає. "Сексу?" - перепитав хтось i з них. Я пояснила, що сексу не в смислi статi, а в смислi факiнгу. "Оу, факiнг - ноу? Iтс iмпосiбл!" - обурилися недовiрливi митники. "Але в мого брата секс є", - поiнформувала я митникiв. Вони поставилися до цього з розумiнням. "Тому йому важко жити, коли в нього секс є, а в країнi сексу немає". Я з дитинства любила виплiтати логiчнi ланцюги. Олег почервонiв i мовчав, всi решта також. Митники погомонiли деякий час, потiм запросили мене слiдувати за ними. Олег хотiв приєднатися до нас, але вони сказали, що хочуть поговорити зi мною сам на сам. В кiмнатцi менi подарували стос "Плейбоїв", швейцарську паперову порнуху, двi вiдеокасети, порнографiчнi гральнi карти, якi в мене вимолив Марлен, та настiннi календарi з оголеними тiтками.

Все це вони запакували в непрозорий цупкий папiр та передали Олегу з проханням довезти це все до мiсця призначення та передати менi. "Це - подарунки за вiдвертiсть!" - сказали вони. "Що це?" - спитав в мене Олег. "Ну, сувенiрнi календарi з казковими тваринками", - вiдповiла я i майже не збрехала. "Слухай сюди, Саша Квiтко, коли ти нарештi опинишся у своєму Києвi, ото для мене розпочнеться казка", - вигляд в Олега був жалюгiдний - з червоного вiн перетворився на глиноземного, та ще й спiтнiв. Вiн здавався таким вразливим. Втiм, мої сувенiри вiн довiз. Таким щасливим свого кузена я нiколи до того не бачила!

А Олега я потiм побачила в Женевi. Вiн очолював прес-центр Росiйської Федерацiї при ООН i був таким завзятим демократом, за росiйський герб пащi готовий був подрати. А комунiстiв ненавидiв так щиро, що не повiрити в це було неможливо. Завжди вiдзначався рiдкiсною в будь-якi часи принциповiстю.