Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

Аомаме сіла за стіл і взяла в руки пістолет. Відтягла назад затвор, загнала патрон у патронник, великим пальцем звела курок і вставила дуло в рот. А коли вказівному пальцю правої руки додала трохи сили, то болісна невизначеність образу зникла. «Залишилося ще трохи. Ще один сантиметр, ні, п'ять сантиметрів, цей палець протягну всередину і перейду в мовчазний, без жодного смутку, світ. Тільки одна мить болю, а після неї настане милосердне ніщо». Вона заплющила очі. З рекламного щита фірми «Ессо», тримаючи в лапах заправний шланг, усміхався тигр. «Впустіть тигра у свій бензобак».

Аомаме вийняла з рота дуло пістолета й повільно хитнула головою.

«Не можу вмерти. Перед верандою видно парк, у парку — дитячу гірку, й поки є надія, що, можливо, повернеться Тенґо, не можу натиснути на гашетку», — вирішила вона. Така можливість зупинила її в останню мить. Мала таке враження, ніби в її душі зачинилися одні й відчинилися другі двері. Поволі, безшумно. Аомаме відтягла затвор назад, вийняла патрон з патронника, поставила запобіжник і знову поклала на стіл. А коли заплющила очі, то помітила, як щось малюсіньке, наче блискітки, випромінюючи тьмяне світло, поступово зникало. А що це було, вона не знала.

Сидячи на дивані, Аомаме зосередилася на сторінці «На Сваннову сторону». Вимальовувала в уяві картину, описану в романі, намагаючись позбутися інших непрошених думок. Надворі почався холодний дощ. За прогнозом погоди, який передавало радіо, спокійний дощ мав тривати до наступного ранку. Фронт осіннього дощу, закріпившись над просторами Тихого океану, не збирався нікуди пересуватися. Як людина, що заглибилася в самотні думки, забувши про час.

Невже Тенґо не прийде? Небо всуціль заволікли густі хмари, й Місяців не було видно. Однак Аомаме вийде на веранду й, попиваючи гаряче какао, спостерігатиме за парком. Не спускатиме очей з дитячої гірки під дощем, поклавши напохваті бінокль і пістолет, готова одразу вибігти надвір. Бо для неї це — єдиний змістовний вчинок.

О третій пополудні пролунав дзвінок вхідних дверей будинку. Хтось хотів зайти всередину. Звісно, Аомаме ним знехтувала. Адже нікого не очікувала. Щоб випити чаю, почала кип'ятити воду, але з обережності погасила газ і прислухалася. Пролунавши три-чотири рази, дзвінок замовк.

Хвилин за п'ять дзвінок знову задеренчав, але цього разу на дверях її квартири. Той хтось уже проник усередину. Стояв перед її дверима. Мабуть, зайшов услід за кимось. А може, подзвонивши у чиюсь квартиру, під якимось приводом попросив відчинити вхідні двері. Ясна річ, Аомаме зберігала мовчанку. «Навіть якщо хтось прийде, не відповідайте, а поставте засув і затамуйте подих», — повчав Тамару.

Дзвінок на дверях пролунав разів десять. Як для комівояжера, занадто наполегливо. Вони дзвонять не більше, ніж три рази. Коли Аомаме не озвалася, чоловік почав гамселити кулаком об двері. Не дуже гучно, але в його поведінці вчувалося сильне роздратування і гнів.

— Такаї-сан! — Глибокий, хрипкуватий голос видавав людину середнього віку. — Такаї-сан, добрий день! Можете вийти?

«Такаї» — це було чуже прізвище, написане на поштовій скриньці.

— Такаї-сан, вибачте, але я хотів би, щоб ви вийшли. Прошу вас!

Зробивши коротку паузу, чоловік прислухався. А коли зрозумів, що відповіді немає, знову взявся стукати в двері. Цього разу трохи гучніше.

— Такаї-сан, я знаю, що ви дома. Тому відчиняйте двері без ніяких викрутасів. Ви дома й чуєте мій голос.

Аомаме підняла зі стола пістолет і спустила запобіжник. Прикрила пістолет рушничком і стиснула його рукоять.

Вона не здогадувалася, що це за непрошений гість і що хоче. Але з якоїсь причини він ставився до неї вороже й домагався, щоб вона відчинила двері. Безсумнівно, вона опинилася в неприємному становищі.

Нарешті стукіт припинився і знову залунав у коридорі голос чоловіка.

— Такаї-сан, я прийшов, щоб отримати абонентну плату за користування послугами «NHK». От і все. Я знаю, що ви дома. Хоч би як ви затамували подих, все одно знаю. Я багато років виконую цю роботу, а тому навчився розрізняти, чи господаря справді нема, чи він тільки прикидається, що нема. Хоч би як ви старалися притихнути, ваші легені дихають, серце б'ється, а шлунок перетравлює їжу. Такаї-сан, ви зараз у квартирі. І чекаєте, коли я махну рукою й піду геть. Не збираєтеся ні відчиняти дверей, ні відповідати. Бо не хочете сплачувати абонентної плати.

Чоловік промовляв надмірно гучним голосом, який відлунював у коридорі багатоквартирного будинку. Робив це навмисне. Голосно називав прізвище пожильця, глузував з нього й соромив. І таким чином застерігав сусідів. Звісно, Аомаме й далі зберігала мовчанку. Не хотіла мати справи з цим незнайомцем. Пістолет знову поклала на стіл. Для безпеки залишила запобіжник спущеним. Не виключено, що хтось прикидається збирачем плати «NHK». Сидячи за кухонним столом, вона не відривала очей від дверей.