Харуки Мураками - 1Q84. Книга третя

— Він мене пам'ятає?

— Звичайно, добре пам'ятає. І також, здається, довго вас шукав.

«Лідер казав правду. Тенґо також мене розшукував», — подумала Аомаме. Навіть цієї інформації їй було досить. Її душа наповнилася щастям. Ніякі інші слова у світі не мали значення.

— Обіцяв узяти із собою всі цінні речі. Як ви сказали. Припускаю, що серед них буде й рукопис розпочатого роману.

— Не сумніваюсь, — сказала Аомаме.

— Я перевірив усе навколо того скромного будинку. За моїми спостереженнями, там усе чисто. Не було видно підозрілої людини, яка збоку стежить. Квартира Фукускеголового порожня. Навколо тихо, але не настільки, щоб насторожити. Люди секти нишком прибрали труп і зникли. Мабуть, вважали нерозумним довго затримуватися. Я по-своєму ретельно обдивився й, гадаю, нічого не прогледів.

— От і добре.

— Однак теперішню ситуацію можна характеризувати лише словами «можливо» й «поки що». Бо вона постійно змінюється. Та й я, звісно, не досконалий. Можливо, щось важливе проґавив. І не виключено також, що вони здібніші від мене.

— А тому мені доведеться самій захищатися.

— Як я раніше застерігав, — сказав Тамару.

— За все вам дуже дякую.

— Я не знаю, де і що ви тепер робитимете, — сказав Тамару. — І якщо ви кудись далеко поїдете й ми більше не побачимось, я трохи сумуватиму. М'яко кажучи, у вас рідкісний характер. Такої, як ви, людини я вже не побачу.

Аомаме всміхнулася.

— І в мене про вас залишилося таке саме враження.

— Мадам мала у вас потребу. Так би мовити, як особистого супутника. А тому глибоко зажурена тим, як довелося з вами розлучитися. Зараз вона не може підійти до телефону. Хоче, щоб ви це зрозуміли.

— Я розумію, — сказала Аомаме. — І я не змогла б говорити.

— Ви сказали, що їдете далеко. Як далеко? — спитав Тамару.

— Цю відстань не можна виміряти числами.

— Як відстань між людськими серцями.

Аомаме заплющила очі й глибоко зітхнула. Здавалось, от-от заплаче. Але якось стрималася.

— Щиро бажаю, щоб усе склалося якнайкраще, — спокійним голосом сказав Тамару.

— Вибачте, але я не можу віддати вам пістолета, — сказала Аомаме.

— Байдуже. Це особистий подарунок від мене. Якщо він вам заважатиме, можете викинути його в Токійську затоку. Таким чином світ наблизиться на один невеликий крок до роззброєння.

— Врешті-решт, можливо, я так і не стрілятиму з пістолета. Усупереч словам Чехова.

— І це не має значення. Краще не стріляти. Двадцяте століття наближається до свого кінця. Теперішнє становище відрізняється від того, що було в часи Чехова. Карети не мчать, а дами вже не носять корсетів. Світ пережив нацизм, вибух атомної бомби й сучасну музику. За цей час помітно змінився навіть метод написання художніх творів. Нема чим перейматися, — сказав Тамару. — Маю ще одне запитання. Сьогодні ввечері, о сьомій годині, ви зустрінетеся з Тенґо Каваною на дитячій гірці.

— Якщо все піде добре, — сказала Аомаме.

— Власне, що ви будете робити на дитячій гірці, якщо з ним зустрінетеся?

— Удвох дивитимемося на Місяць.

— Дуже романтично! — захоплено сказав Тамару.

Тенґо спав, коли в середу вранці задзвонив телефон. До самого досвіту не міг заснути, і в його організмі ще залишилося віскі, яке тоді випив. Уставши з ліжка, він здивувався, побачивши, що навколо вже зовсім світло.

— Кавана-сан, — сказав якийсь чоловік незнайомим голосом.

— Я слухаю, — відповів Тенґо й подумав, що, можливо, розмова буде про формальності, пов'язані зі смертю батька. Бо голос незнайомця звучав тихо й по-діловому. Однак будильник показував майже восьму годину ранку. О такій порі не могли дзвонити з міської управи або фірми ритуальних послуг.

— Вибачте, що так рано дзвоню, просто мусив спішити.

«Спішна справа. Яка?» — подумав Тенґо. Його голова була все ще в тумані.

— Ви пам'ятаєте Аомаме-сан? — спитав співрозмовник.

Аомаме? Від цього слова сп'яніння і дрімота кудись зникли. Свідомість раптом, як декорація на сцені, змінилася. Тенґо міцніше стиснув у руці слухавку.

— Пам'ятаю, — відповів він.

— Досить рідкісне прізвище.

— Вона вчилася зі мною в одному класі початкової школи, — насилу звівши голос, сказав Тенґо.

Незнайомець зробив коротку паузу.

— Кавана-сан, вам цікаво зараз порозмовляти про Аомаме-сан?

Тенґо здалося, що цей чоловік говорить якось дивно, по-особливому, ніби виконує роль в перекладеній авангардистській п'єсі.